Вибори 2012

Вибори 2012 17-й виборчий округ

Статті

 

Як Григорій Заболотний тікає від конфліктів

Владу він порівнює з конем, який всіх везе по тій самій стежці. Голова обласної Ради Григорій Заболотний опікується роботою рад різного рівня — від сільських до обласної. Стежину влади — від села до району, області ми спробували пройти разом із ним, обговорюючи проблеми, зміни, повноваження депутатів і керівників рад.
— Григорію Михайловичу, в радянські часи сільський голова нібито вважався головою, а насправді залежав від голови колгоспу, в руках якого були матеріальні цінності. А чи змінився статус сільського голови нині?
— За великим рахунком, статус змінився, але не всі зуміли вписатися в цей статус. Дійсно, хто нині сільський голова? Це керівник відповідної території, на якій може бути декілька товаровиробників, і всі вони — в рівному статусі. І всі підпорядковані сільському голові, який може вирішувати — кому віддати землі запасу, землі резерву, кому віддати в оренду ставок — чи господарству, чи представнику малого бізнесу. Тобто, в керівника села є реальні важелі впливу на виробництво. Крім цього, нині голова села має відповідний бюджет на соціальну сферу, є і програми, які фінансуються з бюджету — отже, він володіє і фінансовим ресурсом. Зрозуміло, що сільські голови мають різні можливості — в одних на території декілька підприємств, в інших — одне господарство чи один-два фермери. Якщо сільський голова підприємливий, якщо він має хороші менеджерські здібності, він обов’язково знайде шляхи вирішення питань зайнятості населення, як додатково одержати фінансовий ресурс, щоб розширювати можливості території. Тобто, це надзвичайно потужна фігура, яка є і законодавцем на сільському рівні, і в той же час вона є менеджером по управлінню різними виробництвами на території громади. Тому й таку увагу ми їм приділяємо останнім часом: і навчання, і атестації, і селекторні наради.
— До речі, де ще сільському голові можна підучитись?
— Ми відкриваємо при торговельно-економічному інституті новий факультет — адміністративний менеджмент. Він “підтасований” під те, щоб готувати кадри для самоврядної системи управління. Простіше кажучи, там ми будемо вчити на сільських, селищних голів, інших членів виконкому. У березні буде перший набір на заочну форму, а потім, в липні, буде дуже серйозний набір на стаціонар тих, хто через три-чотири роки вже братиме участь у виборах, претендувати на посаду. Адже 62% сільських голів — це вперше обрані. І не так просто стати менеджером у селі, якщо ти ніколи не був знайомий з тим, як організувати виробництво, налагодити стосунки з господарюючими суб’єктами, як користуватися кредитними ресурсами, як вони формуються. Думаю, що найближчим часом ми змінимо ситуацію на краще.
— А от зараз багато скарг на сільських голів?
— Дуже багато. Їх можна розділити на дві групи. Перша — це неможливість вирішувати проблем, які люди ставлять, в силу складності відповідного законодавства — це відсотків 30. Друга — небажання (здебільшого тих, хто по декілька разів обирається і втрачає інтерес) або невміння. Коли приходять люди на прийом, а я вже декілька тисяч людей прийняв, — то практично 90% питань вирішував на особистих прийомах — за допомогою різних структур, служб наших, навіть примушуючи тих, на кого люди приходили жалітись.
— А тепер про стосунки керівників районних рад і райдержадміністрацій: наскільки відомо, не скрізь між ними є взаєморозуміння — чи воно повинне бути?
— Знаєте, ми намагаємося все робити, щоб між керівниками були стабільні виробничі і навіть дружні стосунки. Але ж якби суперечки між районними керівниками йшли про те, яку інвестицію в район затягнути, чи яке виробництво організувати — це одна справа. А коли йде перетягування канатів — хто старший в районі, у кого повноважень більше — це ні до чого не призведе. Є у нас окремі райони, де існують конфліктні ситуації — Вінницький, Жмеринський, Гайсинський, є ще пару районів, де конфлікт на початковій стадії. Я ж переконаний, що ми дуже швидко знайдемо спільну мову і примусимо керівників працювати на справу, а не конфліктувати, виставляючи свої амбіції на перший план.
— Чи легко Вам бути диригентом партійних фракцій у обласній Раді?
— Найголовніше — об’єднати їх в єдине ціле, щоб депутати працювали на благо Вінницької області. Відверто кажучи, керівництво окремих партій налаштоване на те, щоб все блокувати, все критикувати. І на хвилі інтриг, на всьому поганому намагаються приїхати до влади самі. Але забувають, що влада — це такий кінь, який везе по тій самій стежці, і обов’язково знайдуться такі ж партійці, які будуть робити те ж саме.
Щоб не було безкінечного кола інтриг, потрібна стабільність. Тому я намагаюся рівно ставитися до всіх політичних партій. Зі всіма їхніми лідерами та членами обов’язково зустрічаюсь за першим їхнім бажанням. Спілкування сам-на-сам дає можливість вияснити всі питання, які не завжди тобі поставлять в залі, привселюдно. У мене є ще один принцип — жодного разу (а скоро буде рік, як я на посаді), не ходив на засідання депутатських комісій, щоб своєю присутністю не тиснути на прийняття будь-якого рішення. Депутати самі там тусуються, гризуться, відпрацьовують проектні рішення, які виносять на президію облРади. Потім, коли ми виходимо на сесію, я відіграю роль чисто головуючого: ставлю питання на голосування, а депутати вже вирішують. Така тактика поведінки голови унеможливлює виникнення конфліктів: депутати мені не можуть сказати — от Заболотний лобіює ті чи інші інтереси, бо я погоджуюся з тим рішенням, на яке погоджується більшість.
— Наскільки близькі чи далекі стосунки область — місто?
— Щож, всі пам’ятають той час, коли воювали в області голова Ради з головою адміністрації. Тоді люди боялись навіть ходити поверхами, зайти в той чи інший кабінет, щоб потім не вивчали — що вони там говорили, чому зустрічалися, з яких питань... Я пам’ятаю, яка війна йшла між областю і містом, і в цьому завжди програвали люди. У місті тому, що облбюджет не підтримував місто. Конфлікт — дорога в нікуди, а компроміс — це шлях до мети. Тому ми з головою облдержадміністрації вирішили — враховуючи, що мер Вінниці — молодий, енергійний, працездатний, але в нього не так багато досвіду, — допомагати і підтримувати його. Допомагаємо коштами з бюджету — ви бачите, як змінилася на краще ситуація в місті: як ремонтуються дороги, як чистять місто, як вночі вивозять сміття. Ми в область вже завезли сміттєсортувальні станції — тобто йде рух.
Коли є гарні стосунки між керівниками — і виробничі, й людські, тоді люди більш впевнені в собі. Всі працюють на одну мету — на розвиток міста, бо це столиця вінницького краю, і вона мусить бути найкращою.
Розмову вела
Любов ДОБРИНСЬКА

Джерело: Вінницькі відомості
Комментирование данной новости запрещено.