Довго вибираючи між Кличком і політичним тандемом Яценюк — Турчинов, власник «Укрпромінвесту», нарешті, визначився і зробив ставку на «Батьківщину»
Крапку в пошуках опозиційних союзників Петро Порошенко поставив минулими вихідними на рідній Вінниччині, коли обласна партконференція «Батьківщини» висунула його сина Олексія Порошенка своїм кандидатом на довиборах депутатів Вінницької облради по мажоритарному округу № 3 у Бершадському районі. З Олексієм Петровичем конкуруватиме сильний претендент від Партії регіонів — голова Бершадської райради Михайло Бурлака. Але серед виборців у 57-річного Бурлаки реноме місцевої «тушки» (він двічі обирався до райради за списком БЮТ), а за 27-річним Порошенко — найпотужніша в регіоні група «Укрпромінвест» (наразі він якраз працює заступником гендиректора ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля», яке входить до складу цієї бізнес-групи його батька). «На виборах до парламенту я голосував за «Батьківщину», тому що поділяю їх прагнення до змін. За своїми поглядами я опозиційна людина», — заявив на партконференції Порошенко-молодший і зобов`язався у разі своєї перемоги на виборах вступити в обласну партійну фракцію. І є всі підстави припускати, що так воно і буде, адже на кону імідж батька в базовій для бізнесу і опозиційно налаштованій області (на парламентських виборах-2012 45% виборців Вінниччини проголосували за «Батьківщину», і це найкращий показник об`єднаної опозиції серед усіх регіонів).
Загравання Петра Порошенка з «Батьківщиною» спостерігалися і раніше, незважаючи на жорсткий конфлікт на вінницькому окрузі №11 між його найближчим соратником, колишнім «помаранчевим» губернатором Олександром Домбровським і кандидатом від об`єднаної опозиції Наталією Солейко (в штабі «Батьківщини» досі вважають, що Домбровський вкрав у неї перемогу). Під час передноворічного поділу парламентських комітетів прізвище Порошенка спливло у списку претендентів від «Батьківщини» на керівництво комітетом Верховної Ради з питань економічної політики. Опозиціонери висунули Петру Олексійовичу умову — написати заяву про вступ до партії, але Порошенко тоді відмовився. «Він (Порошенко. — Ред.), крім того, що займається політикою, є одним з великих бізнесменів в Україні. Я так підозрюю, що він просто турбувався про те, що після вступу в об`єднану опозицію «Батьківщина» агресія проти його підприємств могла бути досить небезпечною», — так прокоментував тодішню ситуацію один з лідерів партії Олександр Турчинов. Швидше за все, і зараз Петро Олексійович зберігатиме формальний безпартійний статус, але те, що він відрядив свого сина під опозиційні прапори, є знаком, зрозумілим усім.
Підбираючи в опозиції потенційних союзників, Порошенко довго схилявся до УДАРу. З партією Віталія Кличка у нього налагодився добрий діалог під час парламентських виборів — у середині жовтня УДАР зняв своїх кандидатів на користь соратників Порошенка, самовисуванців Олеся Донія та Григорія Заболотного. Ба більше, Доній, ображений на те, що «Батьківщина» не включила його до прохідної частини списку, став головним пропагандистом залучення екс-міністра економіки в орбіту Кличка. Головною мотивацією для Порошенка було задоволення його амбіцій на посаду міського голови Києва: якщо на майбутніх мерських виборах його висунула б популярна в столиці партія УДАР, шанси на перемогу були б досить вагомими. Але після нового року найближче оточення Кличка почало активно переконувати Віталія Володимировича в необхідності його особистої участі у мерських перегонах. Мовляв, по-перше, це дозволить поліпшити результат УДАРу на виборах до Київради (отримавши на парламентських виборах-2012 25% голосів киян, «ударівці» змогли перемогти лише в одному столичному мажоритарному окрузі з 13-ти, і це тільки завдяки роботі на перемогу Віктора Чумака всіх опозиційних сил). А, по-друге, обрання Віталія Кличка мером Києва стане прекрасним майданчиком для виборів-2015 і відкриє нову главу в претензіях лідера УДАРу на статус єдиного кандидата від опозиції. Хай там як, але Порошенко в цих планах «ударівців» виявився зайвим і змушений був скласти яйця в інший опозиційний кошик.
Спочатку Петро Олексійович, будучи міністром у першому Кабміні Миколи Азарова, був більш ніж лояльний до чинної влади. Але Порошенко, зазнавши фіаско у створенні своєї фракції з самовисуванців-мажоритарників, не зміг довести Банковій свою затребуваність. На цьому терені його обскакали два інші самовисуванці: давній соратник по неформальному об`єднанню «любі друзі» Давид Жванія і вінницький земляк Григорій Калетник, з яким сім`я Порошенко уникла на виборах лобового зіткнення (конкурувати з Оксаною Калетник на окрузі № 16 мав батько Порошенка — Олексій Іванович, але за три тижні до дня голосування він зняв свою кандидатуру нібито за станом здоров`я). І Жванія, і Калетник не стали грати в свою гру, а повели частину позафракційних безпосередньо в «біло-блакитну» фракцію, за що отримали приз у вигляді керівництва «смачними» парламентськими комітетами.
Таким чином, Порошенко опинився, по суті, біля розбитого корита, однак збереження ілюзії статусу позафракційних депутатів для себе і своїх соратників дозволяє, на його погляд, не спалювати остаточно мости у взаєминах з владою. Ймовірно, також має рацію Турчинов у тому, що Петро Олексійович не хоче ставити під удар підприємства групи «Укрпромінвест» і власні медіа-активи. Але реверанси Порошенка вбік опозиції із синхронними голосуваннями з нею в парламенті включно — прекрасна причина для включення репресивної машини влади навіть без формального приводу про вступ в опозиційну партію. Схоже, в такій же ситуації нині опинився негласний союзник «порошенківців» Віктор Балога, публічно взяв паузу до березня в питанні свого вступу в ту чи ту парламентську фракцію. Між іншим, хороший досвід взаємин екс-голови МНС із «Батьківщиною» під час виборів-2012 є. Наприклад, у закарпатському окрузі № 70 Балога ставив на лідера облорганізації «Батьківщини» Олександра Кеменяша, але переміг «регіонал» Михайло Ланьо, який вчасно переорієнтувався з Балоги на Ріната Ахметова.
Олег Поліщук «Коментарі»