Вибори 2012

Вибори 2012 17-й виборчий округ

Статті

 

Вибори-2012 на Вінниччині: "Сам регіонал..."

З’їзди політичних партій, що відбулися наприкінці липня та на початку серпня, прояснили ситуацію з кандидатами «списочниками» та «мажоритарниками». Проте й на сьогодні політики ще не готові остаточно й чітко відповісти хоча б на три ключові питання: «Хто балотуватиметься? Де балотуватиметься? Від кого балотуватиметься?»

Інтрига від регіоналів і «трішки вагітні» самовисуванці

Найбільшу інтригу тримає Партія регіонів. Остаточних списків кандидатів по мажоритарних округах ми від неї ще не дочекалися, та й загальний партійний список, як натякнув формальний лідер ПР Микола Азаров, може бути відкориговано на другому етапі з’їзду. «Найпрозорішим» гравцем серед мажоритарників-регіоналів Вінниччини є чинний нардеп Григорій Калетнік, який уже давно дав зрозуміти, «де» - у виборчому окрузі №18 - і «від кого» - від Партії регіонів, але при цьому зареєструвався, як самовисуванець.

Власне, впливова політична родина Калетніків вирішила «розкласти яйця у три різних кошики». На відміну, скажімо, від трьох братів Балог, які йдуть до парламенту одним шляхом – по мажоритарці на Закарпатті від «Єдиного центру» – голова комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин регіонал Григорій Калетнік має намір балотуватися в окрузі з центром в м. Іллінці, його син – начальник Держмитслужби Ігор Калетнік – у списку КПУ, а племінниця Оксана Калетнік (Єлманова) – в окрузі № 16 (центр – м. Ямпіль) як незалежний самовисуванець.

Хоча й побутує в народі аксіома, що неможливо бути «трішки вагітною», проте серед кандидатів така половинчастість простежується. Є на Вінниччині і «трішки регіонали», і «трішки опозиціонери». З огляду на традиційно протестні й антивладні (незалежно від «кольору» влади) електоральні настрої жителів області, деякі кандидати намагаються перестрахуватись і дещо заретушувати свою провладність.

Тому тут, на відміну від, наприклад, Донбасу, не кожен з них готовий відкрито сказати: «Я – регіонал!» Хіба що згаданий уже Калетнік, ще Олексій Кривопішин у 13-му окрузі (центр – м. Калинівка) та голова облдержадміністрації Микола Джига, який, не отримавши сподіваного місця в партійному списку, вирішив раптом балотуватись від ПР в «рідному» Шаргородському окрузі №15. А дехто з кандидатів відхрещується від почесного ярма провладності й відповідає на закиди своїх конкурентів: «Сам ти регіонал!» Так, члени команди кандидата по 17-му виборчому округу Миколи Кучера мають у політичних дискусіях аргумент проти кандидата Григорія Заболотного: він, мовляв, ближчий до регіоналів, бо його підтримує Петро Порошенко, міністр у сформованому регіоналами уряді. А прихильники Заболотного наводять контраргумент: Микола Кучер, пройшовши до обласної ради від УНП, але потім став членом фракції ПР.



Є імовірність, що в окрузі №14 в ролі незалежного кандидата «самовисунеться» Віктор Жеребнюк, екс-мер Жмеринки, а нині голова Деснянської райдержадміністрації у місті Києві. Але хіба ж не регіоналів та «прорегіоналів» призначають нині в Україні головами будь-яких державних адміністрацій? А змагатися Жеребнюку в цьому окрузі доведеться з висуванцем Об’єднаної опозиції «Батьківщина» підприємцем Іваном Мельничуком та «трішки бютівцем» Василем Онопенком – колишнім головою Верховного суду України, колишній членом СДПУ (о) та «Батьківщини».

Одразу два представники ПР активно «благодіють» в окрузі №13 - керівник Південно-Західної залізниці й депутат обласної ради Олексій Кривопішин та депутат Козятинської міськради Ігор Зубко. Та й чинного нардепа від КПУ Юрія Гайдаєва, якого партія Симоненка затвердила тут кандидатом, важко назвати абсолютно не провладним, як і висуванця Народної партії Василя Чернія – нещодавнього заступника голови облдержадміністрації, а нині нардепа у фракції Литвина.

Напрошується закономірне питання: чи не грає хтось із висуванців ПР та її сателітів роль суто технічного кандидата – для збільшення кількості «своїх» членів у виборчих комісіях та для прийняття на себе негативу? І чи не таку ж роль відвела обласна конференція ПР молодим представникам команди голови обласної ради Сергія Татусяка - колишнім членам НДП і «Єдиного центру» 32-річному Олександру Капітану (зятю Татусяка) та 34-річному Андрію Кавунцю?

Може до переліку претендентів на мажоритарні округи їх внесли тільки для «технічної підстраховки» таких «трішки регіоналів», як, наприклад, Віктор Жеребнюк в 14-му чи Микола Кучер у 17-му округах?

Опозиція: «гра в піддавки» об’єднаних і «олімпійські принципи» необ’єднаних

Є підстави підозрювати, що багатьма висуванцями від різношерстної опозиції та незалежними кандидатами теж рухають олімпійські принципи: «Головне не перемога, а участь» або «Як не дожену, то хоч зігріюсь». До таких можна віднести В’ячеслава Березовського від УНП в окрузі №11 та його однопартійця Олександра Бруквача і «ударівця» Олега Барчишена у 12-му окрузі (змагатимуться з Петром Порошенком), Олега Побережного («УДАР) і Тараса Коваля (КУН) в окрузі № 13, «молодого бухгалтера» Катерину Зелену від того ж УДАРу в 14-му окрузі, висуванця «Нашої України» в окрузі №18 Леоніда Шморгуна (виборці, принаймні дізнаються, що це голова ВГО «Селянське козацтво України», професор і редактор журналу «Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку») або голову Гайсинського міського літературно-мистецького об’єднання «Суцвіття» Максима Кирилюка від КПУ в окрузі №17 та інших.



Аж три висуванці «необ’єднаної» опозиції складуть компанію представнику ПР, губернатору Миколі Джизі та незалежному кандидату Василеві Вовку у змаганні в 15-му окрузі – тут конкуруватимуть також підприємець Олег Легеза від УДАРу, в.о. голови обласної організації УНП Олександр Стус та лідер ВО «Свобода» в Чернівецькому районі Сергій Продан (останні двоє конкурентів донедавна були однопартійцями, поки Продан майже з усім райосередком УНП не влився у «Свободу»).

Власне, опозиційні сили під час визначення кандидатур в округах показали повну неспроможність домовлятися та висувати реальних і узгоджених кандидатів. Тому й конкурують між собою «свободівці», «ударівці», «УНПісти», «соборівці» та інші, полегшуючи таким чином здобуття перемоги для кандидатів від влади.

Поки що найбільш яскравим і впізнаваним опозиціонером серед мажоритарників Вінниччини можна назвати лідера «Європейської партії» Миколу Катеринчука, висуванця Об’єднаної опозиції «Батьківщина» в окрузі №13. У нього, принаймні, є шанси на рівних позмагатися з регіоналом Кривопішиним та комуністом Гайдаєвим (до того ж останні два «пасуться» на одному «електоральному полі», конкуруючи між собою).

А от сподівання представниці «Батьківщини» лікаря Наталії Солейко вийти переможцем в 11-му окрузі у протистоянні з регіоналкою Наталею Добринською (олімпійська чемпіонка, депутат облради), комуністом Валерієм Бевзом (нардеп, екс-очільник обласного УМВС) та опозиційним Олександром Домбровським (депутат облради від партії «Єдність», екс-голова ОДА за президентства Ющенка) видаються дещо примарнішими. Як і Юрія Македона (Об’єднана опозиція, «Фронт змін») проти самовисуванки Оксани Калетнік в окрузі №16, і депутата облради від «Батьківщини» Костянтина Якименка проти нардепа-регіонала Григорія Калетніка та мільярдера Руслана Демчака в окрузі №18 тощо. Не кажучи вже про узгодженого з «Батьківщиною» кандидата від «Свободи» Володимира Базелюка у 12-му окрузі проти Петра Порошенка.



Два найбільших політичних гравці України – Партія регіонів та ОО «Батьківщина» - грають кожен у свою гру. ПР, вичікуючи й узгоджуючи, бавиться в шаради і мовчанки, а Об’єднана опозиція грається у піддавки і практикується в забиванні автоголів. Бо як інакше пояснити брак яскравих особистостей по мажоритарці та сварки і демарші навколо партійного списку?

«Бій генералів» у 15-му окрузі

Справжня «війна» може розгорнутися на Вінниччині в окрузі №15 за участі одразу двох генералів. Спочатку в похід за депутатським мандатом тут вирушив незалежний кандидат Василь Вовк (генерал-майор юстиції, екс-начальник Головного слідчого управління СБУ), згодом у наступ на цьому ж «полігоні» пішов представник Партії регіонів губернатор Микола Джига (генерал-полковник міліції).

Наразі «двобій генералів» у мажоритарному окрузі є безпрецедентним випадком, отож цікаво буде дізнатися, чи кандидати-генерали в ході конкурентної боротьби використовуватимуть лише набутий в СБУ та МВС досвід, чи ще й власні зв’язки у силових структурах.

Загалом, коли йдеться про перебіг і результати виборчої кампанії в округах, то тут, звісно, вирішальну роль зіграє не партійна приналежність, а особистість самого кандидата, а ще – використання сумнозвісного адмінресурсу.

Вінниччина – модель всієї України

«Як голосує Вінниччина – так голосує вся Україна» - таку формулу вивели аналітики на основі результатів попередніх виборів в області. Справді, це твердження було слушним стосовно парламентської кампанії 1998 року, коли, попри всі зусилля тодішньої партії влади НДП, виборці Вінниччини 24,91% голосів віддали за КПУ (ця ж політсила була лідером по Україні майже з ідентичним відсотком підтримки – 24,65%). За блок Соціалістичної та Селянської партій виборці Вінниччини тоді віддали 19,7%, а НДП була тут лише на третьому місці, здобувши 12,4% голосів (по Україні партія влади у 98-му набрала навіть менше - 5,01%).



Під час виборів народних депутатів у 2002 році опозиція за партійними списками перемогла як на Вінниччині, так і в багатомандатному окрузі: блок Ющенка «Наша Україна» здобув в області 29,43%, Соцпартія - 21,26%, БЮТ - 13,47%, КПУ - 11,72%. Провладний блок партій «За Єдину Україну!» на Вінниччині набрав 6,28%, а по Україні - 11,77%. Правда, тодішня владна політсила сформувала-таки в парламенті більшість, «надолуживши» за рахунок мажоритарників. Не виключено, що й тепер, через 10 років, ситуація повториться.

Правда, у 2006-му ця закономірність перестала діяти: опозиційна на той час ПР здобула на Вінниччині 8,15%, тоді як по Україні – 32,14%. А може формула й тоді спрацювала, просто виборці області сприйняли як опозиційну до президентської «Нашої України» не Партію регіонів, а БЮТ, віддавши Блоку Тимошенко 33,25%, а «Нашій Україні» «тільки» 20%?
http//img.rl0.ru/c710cf00cfff08d2a7c4d640ab5da17b/200x200/wek.com.ua/img/ar/330_50178.jpg
Не діяв «середньоарифметичний закон Вінниччини» і щодо президентських виборів. Так, у 1999 р. тут «ставав президентом» Петро Симоненко з 59,2 відсотками підтримки проти 33,9%, відданих Леоніду Кучмі. А в 2010-му Вінницька область бачила президентом Юлію Тимошенко, віддавши їй 71,1% голосів «за» (Віктор Янукович здобув в області 24,26%). Цікаво, чи не розгубила «протимошенківська» опозиція за 2 роки отой більш як 70-відсотковий кредит довіри жителів Вінниччини? І чи справдиться й цього року (хоча б щодо пропорційних партсписків) теза про те, що Вінниччина – модель всієї України?

Олег Левченко, регіональний координатора Громадянської мережі «ОПОРА», для «Контракты»
Комментирование данной новости запрещено.