Завантаження. Почекайте будьласка...
Головна сторінка - RSS-Ladyjin, Статьи, ЛадЫжин-история Спогади Ореста Городиського про Ладижин та Юрія Клена

Спогади Ореста Городиського про Ладижин та Юрія Клена

http//lad.vn.ua/uploads/images/foto/foto0001-722x1024.jpgЯк додаток до попереднього матеріялу пропонуємо повний текст спогадів Ореста Городиського про Юрія Клена в той період, коли він був в Ладижині. Спогади відкривають життя в Ладижині в період першого року війни.

6 серпня я одержав доручення в Гайсині бути готовим до від’їзду. Ще того самого вечора я приїхав до села Ладижина над Богом, до штабу Korьck 440. Другого дня рано я зголосився в канцелярії штабу, який знаходився в б. католицькій церкві, переробленій потім на школу. На коридорі зустрів я високого, трохи похилого і старшого від мене чоловіка з відзнаками старшини, що йшов мені назустріч. Я поздоровив його і зараз чомусь подумав собі, що це мусить бути той професор, про якого мене розпитували мої співмешканці попереднього вечора, і я не міг зміркувати, хто міг бути тим професором. Старшина пристанув, заговорив до мене перший, питаючи, чи це власне я є тим новий дольмечером, що вчора приїхав до цієї частини. Розмова велася в німецькій мові. Коли одначе цей старшина довідався, що я українець, перейшов на українську мову і почав розпитувати: хто я, що, звідки та як потрапив до війська. Осмілений його безпосередністю, я в свою чергу запитав і його, звідки він так добре знає українську мову та як називається.
– Освальд Буркгардт,– відповів,– чули ви коли це прізвище?
Я застановився, але пригадати не міг, бо чув його либонь уперше. Професор помітив мою застанову й запитав, чи читав я коли „Вістник“ Д. Донцова і чи знаходив там таке прізвище, як Юрій Клен. Я з місця притакнув, бо Юрія Клена я справді знав із „Вістника“, але знав також і те, що він автор “Проклятих років“. Ми ще хвилину балакали і я пішов до канцелярії, а по обіді я відвідав професора на його квартирі, бо хотів довідатись про положення в тій частині та поговорити про різні речі. В тому часі я вже одержував з Кракова „Краківські вісті“ та листувався з певною кількістю друзів і знайомих. Це давало мені можливості орієнтуватись в різних українських справах. Професор теж дуже цікавився тими справами і, нав’язуючи до них, оповідав мені чимало із свого життя. Отак ми помалу заприязнилися і стали приятелями, оскільки на це дозволяли його військовий ступень і різниця віку.
В тому часі мого початкового побуту в Korьck Юрій Клен був приділений до диспозиції лікаря нашої команди, що приймав цивільних хворих, як перекладач. Він дуже багато помагав українському населенню, що приходило з різними жалями до нашого лікаря. Я не знаю, як прийшло до того, що військовий лікар приймав цивільне населення, але думаю, що до того причинився в першу чергу Юрій Клен, який серед більшости старшин мав великий авторитет. Кажу серед „більшости” старшин, бо була й меншість, певна кількість старшин, на жаль, на впливових становищах, які його не любили (як напр. сот. Фріц – Іа). Це були переважно малі люди, в цивільному – дрібні урядовці, з почуттям меншевартости. Це й було пізніше причиною досить неприємної ситуації для професора Буркгарта. Неприємності почались ще в Ладижині, про що згадаю пізніше.
Майже кожного дня по вечері ми виходили на село поговорити з місцевими людьми чи послухати пісень. Заходили теж до домів тих дівчат, що були в нашому штабі прибиральницями. Кілька разів заходили до студентки педагогічного технікуму – можливо, що вона була вже тоді учителькою, докладно не пригадую – Мотрі Завальної, яка прибирала кімнату ґенерала Ренца, і яка в порівнянні з іншими дівчатами-прибиральницями визначалася красою, інтеліґенцією і, так сказати б, особистим тактом, через що німецькі старшини і сам ґенерал відносилися до неї з певною пошаною. Про Мотрю Завальну згадую тому, що хочу сказати про малий епізод, який ми мали з професором.
Професор любив дуже молоду кукурудзу. Одного разу ми впросились до Мотрі Завальної на молоду кукурудзу. Вона запровадила нас до однієї хати, представила свою маму й сестру та подала на стіл свіжу, паруючу й запашну, кукурудзу. Я вже давніше мав змогу зауважити особливу чистоту по наших убогих селянських колгоспних хатах. Де в хаті були молоді дівчата, там чистота була майже зразкова. На вікнах гарні фіранки, стіни прикрашені образами та різними світлинами, а на покутті завжди якийсь образ святого. Заїдаючи кукурудзу, ми якось зовсім випадково зговорилися про те, чи це власна хата Мотрі, згл. її батьків. Мотря потвердила. Але яке було наше здивування, коли ми довідались, що це не її хата, бо вона живе в іншій, маленькій, запалій у землю хатині, куди не хотіла нас зі стиду запровадити, тому й попросила до сестри.
Відвідували ми також і голову міста п. Нечитайла, який у той час мав спеціяльну нагоду гостити в Ладижикі кількох українців, що працювали як перекладачі. У місцевій командатурі працював перекладачем мґр. Н. Рибак, а в новопосталому таборі полонених таким же перекладачем був інж. О. Дражньовськнй, якому багато українців завдячують не лише волю, але й життя (згадати б хоч проф. Куліша, б. керівника фізкультурної школи п Міттенвальді). З п. Нечитайлом та з деякими його співробітниками провели ми з Юрієм Кленом на приємній розмові. Наші співрозмовці цікавились не тільки життям українців поза межами УССР, але і тим, чи є вже український уряд і який його особовий склад. Щоправда, в розмові були вже висловлювані сумніви й побоювання щодо політики німців, яка вже досить виразно йшла не туди, куди ми всі бажали. До того ж у терені працювали похідні групи ОУН, які роз’ясняли населенню, з чим прийшли німці на Україну.
Професор теж висловлював дуже обережно свої побоювання і нераз твердив, що як німці, так далі будуть провадити свою безглузду політику, то війну програють, не мігши збагнути психіки українського народу, що з полегшею прийняв німецько-большевицьку війну і втечу большевиків, і з другої сторони – суті комунізму. Міркування професора були, як показалося пізніше, дуже правильні і пророчі. Він передбачив катастрофу й упадок.
Наші спільні прогульки по селі та взагалі наше з Ю. Кленом товаришування було причиною непорозумінь і неприємностей для Ю. Клена. Одного разу ґен. Ренц звернув йому особисто увагу, що йому не пасує ходити зі мною, звичайним вояком. Коли ж професор не зважав на це і продовжував ходити зі мною на проходи, одержав офіційну заборону. Від того часу я виходив раніше, ждав на професора в умовленому місці, звідки ми вже йшли разом.
Мушу згадати двох старшин німців, які дуже ввічливо ставились до професора, а через нього й до мене. Один з них, це був підполковник фон Мудра, що в часі між двома війнами об’їхав майже цілий світ. Він був заступником ґенерала і рівночасно керівником одного з відділів. З ним ми нераз вели цікаві розмови на різні теми, а зокрема на політичні, в яких він теж висловлював сумніви щодо виграної війнт Німеччини. До ґенерала він ставився досить критично, уважаючи, що на те становище він зовсім не надається. Другим був сотник фон Мархталер, безпосередній наш зверхник, який також нарікав на відносини. Це була незвичайно чесна людина і з приводу того багато переживав, а потім, здається, в Полтаві, дістав нервовий розлад, чи щось в тому роді, і перейшов до шпиталю. З цими двома старшинами професор з приємністю перебував та багато розмовляв. Власне фон Мудра, довідавшись про заборону ґен. Ренца зустрічатись професорові зі мною, був дуже здивований.
Вже в той час професор дуже часто говорив: „Пощо мене тут тримають? Чи для того, щоб поговорити з прибиральницею, або полагодити якусь справу в старости села чи міста треба конечно професора університету? Згодом професор повторював цей вислів частіше, коли життя в нашій частині ставало щораз важче. Професор постійно мріяв про Київ. Його бажанням було одержати якусь відповідну для нього працю, але особливим його бажанням було відвідати Київ. Туга за Києвом збільшилася після того, як німці зайняли це місто, з яким професора в’язало дуже багато споминів. З української преси ми довідувались про початки організованого життя в Києві. Та мрія професора побувати хоч один день у Києві так і не здійснилась. А його намагання вирватись із своєї частини в Ладижинні також була безуспішна.
Чи писав що професор у Ладижині – не знаю, але знаю, що багато читав, збирав книжки, через що його баґаж постійно збільшався. Це також доводило до деяких неприємностей, головно підчас зміни місця постою. Хоч не маю певности чи в той час професор щось писав, одначе, думаю, що тоді зародилась у нього ідея „Попелу імперій“.
Варто згадати, що в своєму поході на Схід професор мав нагоду побувати у Львові, де ґен. Ренц був якийсь час командантом міста. Потім професор оповідав мені про події у Льнові того часу (30.6.41) про реакцію німців, а також згадував, що ґенерал доручив був йому перевірити справу замаху на Я. Стецька. Як ця справа була полагоджена, не знаю, бо якось не часто ми говорили про попередні події до нашої зустрічі. При якійсь нагоді згадував тільки, що оглядав маси помордованих українських політв’язнів в тюрмах Львова й Тернополя, куди переїхала була його частина зі Львова.
Я згадав уже, що професор збирав і возив з собою багато книжок. Кожна книжка, яку йому трапилось побачити в бібліотеці школи чи просто таки в якійсь хаті, справляла йому велику приємність. Одного разу, після обіду, стрінув я професора на подвір’ю з книжкою в руках, яку він завзято читав, та все оглядав заголовну сторінку. Я запитав, що він так цікаво читає, на що одержав відповідь, що це підручник української мови для вищих кляс, в якому він знайшов свій переклад, мабуть з англійського, не пригадую автора, одначе під перекладом не подано прізвища перекладача, хоч під іншими перекладами були. Професор був утішений, що знайшов спій переклад у шкільному підручнику, дарма, що большевики побоялись подати його прізвище як перекладача, бо він, у їх розумінні, був ворог народу.
В останньому часі нашого перебування в Ладижині мене призначили до штабового лікаря, а професор перейшов до канцелярії свого відділу, де помагав сотн. фон Мархталерові: перечитував різні інструкції, що відносились до полонених, чи трактування цивільного населення. Про деякі речі професор оповідав мені потім, але не про всі, бо деякі були строгою військовою тайною.

Спогади зі збірника наукових праць "ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ КЛЕНА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО НЕОКЛАСИЦИЗМУ ТА ВІСНИКІВСЬКОГО НЕОРОМАНТИЗМУ", який вийшов в 2004 році в Дрогобиціькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка.

Читайте також:
Історик, мемуарист і колекціонер маґістр Орест Корчак- Городиський і Ладижин.
http://lad.vn.ua/rss-ladyjin-articles-lad_istoria/istorik-memuarist-i-kolekcioner-magistr-orest-korchak-gorodiskii-i-ladizhin.html

Відомий поет та літературознавець Юрій Клен і Ладижин. http://lad.vn.ua/articles-creativ-lad_istoria/vidomii-poet-ta-literaturoznavec-yurii-klen-i-ladizhin.html
11 серпня 2013 | | Автор:Arhip | Переглядів: 1026 Коментарів: 1
Написав: Богдан 11.08.2013 - 18:38
Кстати, нелишним будет упомянуть, что в
годы Второй мировой войны Юрий Клён
служил переводчиком при штабе немецкой
17-й армии. И если, например, другого
националистического поэта – Олэну Телигу
нацисты расстреляли (что используется сейчас
как доказательство «враждебности»
украинского национализма нацизму), то Юрий
Клён работал в вермахте, перемещался по
занятой немцами территории, от Украины до
Чехии, наконец издавал свои стихи без всяких
проблем с оккупационными властями.
Напрашивается логичный вывод, что его
лояльность не вызывала у нацистов ни
малейшего сомнения.

Додати коментар

Ви зайшли на сайт як незареєстрований.
Ви можете зареєструватись або увійтипід своїм им'ям.
Також Ви можете увійти через одну із соціальних мереж - Увійти через соцюмережі
Оголошено місячник  добровільної здачі зброї Оголошено місячник добровільної здачі зброї По факту розтрати міжнародної допомоги  в Ладижині відкрито кримінальне провадження По факту розтрати міжнародної допомоги в Ладижині відкрито кримінальне провадження Ладижин потопає у хащах амброзії Ладижин потопає у хащах амброзії В центрі Ладижина  зявилось «джерело»   невідомого походження В центрі Ладижина зявилось «джерело» невідомого походження 	В  Ладижині розгортається  нова медіа-війна навколо комунального радіо В Ладижині розгортається нова медіа-війна навколо комунального радіо Екологи запустили новий еко-проект Екологи запустили новий еко-проект "Екологічна карта Ладижина" Ладижинське водосховище зазнало екологічного впливу Ладижинське водосховище зазнало екологічного впливу   В Ладижині відбувся  перший регіональний екологічний форум «Суспільство ЗА чисте виробництво» В Ладижині відбувся перший регіональний екологічний форум «Суспільство ЗА чисте виробництво» В Ладижині відбувся творчий вечір молодої  поетеси Марійки Брушницької В Ладижині відбувся творчий вечір молодої поетеси Марійки Брушницької   І знову про Четвертинівку.  Конфлікт навколо  передачі майна триває. І знову про Четвертинівку. Конфлікт навколо передачі майна триває. Громадськість запустила новий проект: «Поділля:  ойкумена-інкогнита.  В пошуках минулого». Громадськість запустила новий проект: «Поділля: ойкумена-інкогнита. В пошуках минулого».  Ладижинська громадська рада запустила власний  сайт Ладижинська громадська рада запустила власний сайт Екологи: В Ладижинських хуторах розпахали   під буряки скіфські кургани Екологи: В Ладижинських хуторах розпахали під буряки скіфські кургани 33 канал: Проти екс-працівника колонії сфабрикували справу із наркотиками? 33 канал: Проти екс-працівника колонії сфабрикували справу із наркотиками?

Логін
Пароль