Завантаження. Почекайте будьласка...
Головна сторінка - Статьи, Культура, ЛадЫжин-история Відомий поет та літературознавець Юрій Клен і Ладижин.

Відомий поет та літературознавець Юрій Клен і Ладижин.

http//www.zwiahel.info/picturesdb/illustrations/room6/room6-12_13.jpg

Юрій Клен (Освальд Бургардт) народився на Поділлі, у селі Сербинівці 4 жовтня 1391 р. І сім'ї купця Фрідріха Бургардта та прибалтійської німкені Каттіни Сідонії Тіль. Батьки виховували дітей в атмосфері шанування рідної мови та звичаїв, і водночас — у дусі любові до України, що стала для них другою батьківщиною. У селищі Воронівка Освальд закінчив російську початкову школу, а у містечку Славуті на Поділлі — гімназію,

Особливу роль у житті Освальда Бургардта відігравав Київ, Тут він із золотою медаллю закінчив Першу київську гімназію. У 1911 р. вступив до Київського університету святого Володимира, де дістав ґрунтовну освіту, студіюючи англійську, німецьку, слов'янську філологію та загальну історію літератури. Тут. у Києві, спалахнуло кохання майбутнього поета до Раїси Чернявської.

Навчання в університеті довелося перервати у зв'язку з початком першої світової війни: молодий учений разом із тридцятьма німецькими юнаками, що їх царська влада визнала «небезпечними», був засланий до Архангельської губернії (Мар’їна Гора). Через рік така ж доля спіткала його матір (батько помер 1912 р.) та І тру Жозефіну. Згодом, після революції 1917 р., Освальд Бургардт, повертаючись із заслання, заїхав до родини в Курськ (1918 р.), і вони разом вирушили до Києва, що зустрів суворою і трагічною реальністю громадянської війни.

Восени 1918 р, Освальд Бургардт поїхав до Німеччини і мало не був прикликаний до кайзерівського війська.

Не знайшовши щастя на батьківщині предків, Освальд Бургардт повертається Києва, згадуючи свої німецькі пригоди зі словами: «Ось вам спартаківець». Уіверситетське навчання він закінчив, захистивши диплом, 1920 року. Згодом поступає на дворічний курс аспірантури при дослідному інституті УАН, де студіює германістику й отримує диплом першого ступеня (1923 р,), водночас учитилює в Баришівському соціально-економічному технікумі.

Найближче він зійшовся тоді з майбутніми неокласиками. Особливо теплими були стосунки Освальда Бургардта з Миколою Зеровим, з яким йому випало працювати соціально-економічному технікумі та трудовій школі містечка Баришівки. Освальд Бургардт одним із перших зрозумів, що процес національного відродження України позбавляється всяких перспектив у суспільстві, в якому «класова ненависть», затруюючи людські душі, була поставлена на службу великодержавним, імперським цілям.

Не матеріальна скрута, добре знана простим людям років перших п'ятирічок, а нечуваний терор змусив його емігрувати, за власним визнанням, «подаючись світ за очі».

За нових для себе умов Юрій Клен органічно вписався в літературний процес Західної України. Його вірші стали з'являтися на сторінках львівського журналу «Вісник», де друкувалися поети-емігранти (О. Олесь, а також Є.Маланюк, О. Теліга, О. Ольжич та інші). Оскільки переважна більшість цих поетів жили в 20-х роках у Празі чи в Подебрадах, працювали або навчалися в тамтешній Українській господарській академії та Українському педагогічному інституті, ця група дістала умовну назву поетичної «празької школи».

В перші роки свого життя у Німеччині Юрій Клен, не маючи роботи, жив у своїх родичів, давав приватні уроки та читав лекції під час літнього семестру в Мюнхенському університеті, поки не зайняв вакансію в Мюнстерському університеті (Вестфалія), де й почав працювати з 1934 р. при кафедрі славістики. Тут же захистив докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936), йому було присвоєно звання професора. Невдовзі отримав помешкання в місті, а згодом переїхав на околицю Мюнстера — станцію Моріп Саме тут Юрій Клен написав більшість віршів, що склали основу збірки «Каравели», та поему «Прокляті роки».

Юрій Клен був мобілізований до німецького війська в 1939 році. Працював спочатку на курсах військових перекладачів, а 1941 р. служив при штабі тилової частини 17-ї армії як перекладач, пересувався разом з ним від села Ладижин над Бугом до Кременчука та Полтави. Страшні враження від сплюндрованої війною України лягали в основу третьої частини «Попелу імперій». Мав догани за людяне ставлення до українців, за протести проти жорстокості фашистських окупантів. За ним стежили, його листи переглядалися.

Поета врятував від кари госпіталь, куди він потрапив наприкінці січня 1942 р.: під час відступу гітлерівців під ударами Червоної Армії машина, в якій їхав перекладач, застрягла в заметах під Лозовою, він сильно застудився і захворів на плеврит. Звільнений від військової служби після лікування, з січня

1943 р. викладав у Німецькому університеті та в Українському вільному університеті в Празі, Навесні 1945 р. разом з дружиною й двома дітьми перебрався до Австрії, у Фольдервільдбад (Тіроль) 1947 р. Помер Юрій Клен 30 жовтня 1947 р, Похований в українській частині кладовища Вестфрідгоф.
___________________________________________________________________________________________

Спогад про Юрія Клена
Орест Корчак-Городиський

При кінці липня 1941 р. я приїхав до штабу тилових частин 17-ої армії під командуванням ген.-пор. Ренца, який розмістився у містечку Ладижин над Бугом. Наступного ранку, після зголошення сот. Мархтадерові, переходячи коридором кол. шкільного будинку (перебудованого з католицького костела), в якому приміщувалася канцелярія, я зустрів сотника спеціяльного призначення (Зондерфюрер «К»), якому віддаю почесть. Він, подаючи руку на привітання, запитав мене прекрасною українською мовою:
— То ви приїхали вчора до нас як новий перекладач?
Я здивувався, бо не сподівався почути від німецького офіцера такої гарної української мови.
- Називаюся Освальд Бурґгарт. Чули таке прізвище?
— Не чув. — Звідки я б мав знати того німця? - думаю. Спостерігаю його ближче. Похожий він радше на професора-науковця, як на офіцера. Симпатичні, веселі очі, безустанна усмішка на на його лиці.
— То ви галичанин. Із Станиславова, — кажете. А чи читали «Вісник» Донцова?
— Ясно, що читав.
— А читали поему «Прокляті роки»?
— Юрія Клена? Читав. Маю навіть у своїй бібліотечці, — відповідаю на запитання і дивуюся темі розмови.
— Я, власне, Юрій Клен . Це моє літературне псевдо.
Здавалося мені, що ціла розмова, та й моя розгубленість, бавили Клена.
Ми подружили, не зважаючи на велику різницю віку та військового ступня. Тільки й ждали вечора, щоб вийти на село. Скільки розмов ми провели на наших прогулянках по Ладожині, Кіровограді, Кременчузі та Полтаві.
Юрій Клен жалівся на нерозумних, «отих дурних», — і він казав, зверхників, які розпоряджували йому замовляти в міській раді убиральниць чи ремісників, потрібних штабові. Його серце рвалося до Києва, особливо тоді, коли до нас прийшли вістки: про літературне відродження, про О. Телігу, У. Самчука. В нашій команді він почувався недобре - тратив час.
У Полтаві мене перенесли до іншої частини, але, на щастя, наші з'єднання знову зустрілися в Лозовій. Там, ми щонеділі переводили громадські збори, на яких бувало до 100 осіб місцевих студентів, вчителів чи іншої інтеліґенції.
Юрій Клен говорив про літературу, про українські літературні надбання поза Україною. Я подавав воєнні та політичні новини, підкреслюючи українські справи, та з'ясовував розвиток українського життя на звільнених від большевиків теренах.
Очевидно, ми переводили збори нелеґально, без жадного дозволу німецької влади, а донощикам не приходило навіть на думку доносити на німецького офіцера.
При кінці грудня до Лозової припадково прибули кілька інших перекладачів, моїх знайомих: Юрій Гах з Холмщини, Каратницький з Стрийщини, Навроцький з Надвірної. Тоді ми всі спільно на велику радість Ю. Клена, заповнили програму наших зборів, які залишили незабутнє враження на мешканців Лозової.
Наші слухачі нераз забирали голос в дускусіях. Вони питалися про «бандерівців», «мельниківців», католиків, православних, коли скінчиться війна, яка ситуація у світі й на фронтах тощо. Ми були обережні з відповідями, бо попасти в руки ґештапо не було важко.
Під час відступу в січні 1944 р. серед жорстокої зими, проф. Бурґгарт сильно перестудився. Він побував у шпиталю в Дніпропетровську, звідки подався до шпиталю в Німеччині. Мав надію повернутися ще в Україну в іншій ролі й побувати в Києві. На жаль, доля не судила йому цього.
В Німеччині він викладав на університеті в Ерфурті, а опісля в Празі. В 1944 р. я ще одержав від нього «Каравелли», з дружньою дедикацією, а в 1945 р. плянував я відвідати його в Празі, та через воєнні обставини мені не довелося поїхати до Праги.
Після капітуляції, в полоні в Італії, я довідався з українських газет навесні 1946 р., що проф. Бурґгарт живе в Інсбруку. Тоді я написав йому довгого листа, описуючи свою «Одисею», полон в Ріміні, де я очолив редакцію таборового щоденника «Життя в таборі», та післав йому дещо, з наших таборових видань.
Дуже зрадів я, коли перед моєю втечею з табору, отримав від нього листа, який характеризує тодішні обставини не тільки Юрія Клена, але й багатьох інших працівників культури.

Юрій Клен

СПОГАД ПРО 1941

Ще спогади такі чіткі і свіжі:
Повитий кур'явою шлях,
Над Бугом сонний і брудний Ладижин,
Ясні заграви по ночах.

Походи дальні, тоскна позолота
В багрець одягнених лісів;
Тумани осени й гливке болото,
І часті струмені дощів.

А там жорстокі і дзвінкі морози,
Забута Богом Лозова,
Якісь загублені в степах колхози
І вкриті снігом дерева...

Все відійшло... Все, мов мара минуло:
Розриви бомб, пожарів чад,
Лагідні вечори й розмова чула
Ледви знайомих нам дівчат.

Як місяць над просторами рівнини,
Спливає в спогадах отих
Смутне-смутне обличчя України
З ланів пожовкло — золотих.

І тихе світло ллє на ті дороги,
Які лягли у далину
І нас везуть крізь радощі й тривоги
У не довершену весну.

Мюнхен, 11. XI. 1946.
28 квітень 2012 | | Автор:Arhip | Переглядів: 3007 Коментарів: 1
Написав: ВасЫль 12.08.2013 - 22:59
"Над Бугом сонний і брудний Ладижин, "
---
"Забута Богом Лозова,
Якісь загублені в степах колхози "

Яка краса!!! який склад!!! Які чудові підібрані епітети!!! Відразу видно, як автор "любить" українську землю, її чудові села та містечка, її людей.

То є добре, що ця фашистська погань здохла через пару років після славної Перемоги великого радянського народу у Вликій ВІтчизняній Війні! І здохла на чужині, не "наваявши" більше нічого бридкого, гнусного і смердючого.
"Забута Богом" Лозова - потужний залізничний вузол, найкрупніше місто області після Харкова - таки помстилася!!!

Додати коментар

Ви зайшли на сайт як незареєстрований.
Ви можете зареєструватись або увійтипід своїм им'ям.
Також Ви можете увійти через одну із соціальних мереж - Увійти через соцюмережі

Логін
Пароль