Общество Взаимного Кредита, Денежный знак, 1919г.
на реверсе 3 печати
В каталоге Карадакова указано, что все чеки ОВК, на подлинных бланках, являются коллекционными фальсификатами.
Джерело: http://www.fox-notes.ru/img_rus/k5_35_ladijin.htm
- 22.11.2017
- 0
- 0
Виявляється, що більшовики на Вінниччині в 1918 році активно працювали над тим, щоб повалити радянську владу.
В Ладижині на той час діяв повстанський комітет, що активно співпрацював з повстанським комітетом Правобережжя України під керівництвом Івана Петруня, що діяв у Вінниці. Аналогічний постанський комітет діяв також у Гайсинському районі.
І. Петрунь був головою Вінницького повітового революційного комітету, член
КП(б)У з 1918 р., колишній член УСД і делегатЦентральної Ради. Членами організації були: завідуючий інформаційно–інструкторським підвідділом відділу управління «Подгубревкома», член КП(б)У Григорій Шаулко, заступник завідуючого «Подгу-
биздата», член КП(б)У — Порайко, а також голова Жмеринського «Уисполкома», член КП(б)У — Антон Левчинський, голова Кам’янецького «Усовнархоза» Радченко Георгій та інші посадові особи.
Підпільна повстанська організація ставила собі за мету підняти на Поділлі повстання проти радянської влади та встановити «Совреспубліку з безпартійними совєтами». Керівником Гайсинської організації був комісар повіту, член КП(б)У Селець-
кий. Вся організація складалась із трійок. Голов-Організація мала зв’язок з отаманами Гивою і Голенком, а також вели переговори з отаманами Лихом і Заболотним про спільний виступ протии окупантів. Воєнкому Гайсина Селецькому доручалось організувати з селян–дизертирів Червоної армії полк, який мав бути при Гайсинському військкоматі тта у відповідний момент прилучитись до повстання. Селецький тримав зв’язок з повстанськими загонами, передавав їм документи про дислокацію більшовицьких частин та тримав зв’язок з Петлюрівською організацією Гайсина, що нараховувала до 70–ти чоловік радянських службовців таколишніх офіцерів.
Аналогічні комітети діяли вБрацлаві й Ладижині. Вони підтримували зв’язки з
Вінницькими підпільниками.
У 20–х роках ХХ ст. на Поділлі існувало до30 політичних угруповань. Крім українських самостійницьких об’єднань,у місцях більшого скупченнянаціональних меншин існували їх політичні тазбройні організації.
То ж як бачимо, не все так було однозначно в нашій історії.
Джерело: книга Романа Круцика «Народна війна», путівник до експозиції.
Музейна експозиція «Народна війна» - це результат більш як дворічної праці науковців Київського «Меморіалу». Впродовж 2008-2009 рр. автори працювали в державних та галузевих архівах 18-ти областей України. Опрацьовано та оцифровано понад 350 фондів і близько 1500 архівних справ. В експозиції використано понад 300 світлин, багато з яких представлені вперше.
Більше інформації на сайті експозиції: http://www.narodnaviyna.org.ua/about.html
Статистичні дані
про національно–визвольний рух
1917–1932 рр.
на Поділлі
1. Кількість підпільних організацій
та їх осередків — 44
2. Кількість повстанських загонів — 203
з них: отамани яких відомі — 96
отамани яких невідомі — 107
3. Кількість селянських повстань — 23
1918–1924 рр. — 16
1928–1932 рр. — 7
4. Кількість районів, охоплених стихійними
виступами селян («волинками»)
1928–1932 рр. — 35
з них з фізичною розправою
над радянським керівництвом — 11
5. Кількість волостей, де діяли
антибільшовицькі загони самооборони
1917–1920 рр. — 3
В Ладижині на той час діяв повстанський комітет, що активно співпрацював з повстанським комітетом Правобережжя України під керівництвом Івана Петруня, що діяв у Вінниці. Аналогічний постанський комітет діяв також у Гайсинському районі.
І. Петрунь був головою Вінницького повітового революційного комітету, член
КП(б)У з 1918 р., колишній член УСД і делегатЦентральної Ради. Членами організації були: завідуючий інформаційно–інструкторським підвідділом відділу управління «Подгубревкома», член КП(б)У Григорій Шаулко, заступник завідуючого «Подгу-
биздата», член КП(б)У — Порайко, а також голова Жмеринського «Уисполкома», член КП(б)У — Антон Левчинський, голова Кам’янецького «Усовнархоза» Радченко Георгій та інші посадові особи.
Підпільна повстанська організація ставила собі за мету підняти на Поділлі повстання проти радянської влади та встановити «Совреспубліку з безпартійними совєтами». Керівником Гайсинської організації був комісар повіту, член КП(б)У Селець-
кий. Вся організація складалась із трійок. Голов-Організація мала зв’язок з отаманами Гивою і Голенком, а також вели переговори з отаманами Лихом і Заболотним про спільний виступ протии окупантів. Воєнкому Гайсина Селецькому доручалось організувати з селян–дизертирів Червоної армії полк, який мав бути при Гайсинському військкоматі тта у відповідний момент прилучитись до повстання. Селецький тримав зв’язок з повстанськими загонами, передавав їм документи про дислокацію більшовицьких частин та тримав зв’язок з Петлюрівською організацією Гайсина, що нараховувала до 70–ти чоловік радянських службовців таколишніх офіцерів.
Аналогічні комітети діяли вБрацлаві й Ладижині. Вони підтримували зв’язки з
Вінницькими підпільниками.
У 20–х роках ХХ ст. на Поділлі існувало до30 політичних угруповань. Крім українських самостійницьких об’єднань,у місцях більшого скупченнянаціональних меншин існували їх політичні тазбройні організації.
То ж як бачимо, не все так було однозначно в нашій історії.
Джерело: книга Романа Круцика «Народна війна», путівник до експозиції.
Музейна експозиція «Народна війна» - це результат більш як дворічної праці науковців Київського «Меморіалу». Впродовж 2008-2009 рр. автори працювали в державних та галузевих архівах 18-ти областей України. Опрацьовано та оцифровано понад 350 фондів і близько 1500 архівних справ. В експозиції використано понад 300 світлин, багато з яких представлені вперше.
Більше інформації на сайті експозиції: http://www.narodnaviyna.org.ua/about.html
Статистичні дані
про національно–визвольний рух
1917–1932 рр.
на Поділлі
1. Кількість підпільних організацій
та їх осередків — 44
2. Кількість повстанських загонів — 203
з них: отамани яких відомі — 96
отамани яких невідомі — 107
3. Кількість селянських повстань — 23
1918–1924 рр. — 16
1928–1932 рр. — 7
4. Кількість районів, охоплених стихійними
виступами селян («волинками»)
1928–1932 рр. — 35
з них з фізичною розправою
над радянським керівництвом — 11
5. Кількість волостей, де діяли
антибільшовицькі загони самооборони
1917–1920 рр. — 3
- 22.11.2017
- 0
- 0