Пропонуємо один невеликий епізод з історії міста Ладижин на початок 20 сторіччя.

Джерелом є Спогади Рахілі Нахманович з приватного архіву родини Рабінович/Нахманович на які ми нат рапили в мережі Інтернет.

В спогадах іде мова про те¸ яким був Ладижин на початок 20 сторіччя. Виявляється, що половину жителів міста складали євреї, які мали синагогу і три молитовних будинки. Цитати зі спогадів:

«…До революції сім'я міцно стояла на ногах: дит Мойше служив рабином у містечку Ладижин, громада якого містила синагогу і три молитовних будинки. Виняткова порядність, чесність і суворе дотримання вченням, яке він проповідував, здобули дит Мойше Рабиновичу загальну повагу євреїв Ладижина…»

Описується і склад майна, яким володіли євреї в Ладижині:

«…На початку ХХ століття в Ладижині налічувалося 7762 жителя; з яких половину становили євреї. Їм належали аптеки, готель, сім лісових складів і велика частина магазинів і крамниць. Купець Альтман мав винокурний завод, а міщани Рейдель, Штерин і Цвейтель орендували водяний млин. У 1913 році з 543 членів Ладижинського позичково-ощадного товариства 511 були евреями…»

Пропонуємо до вашої уваги уривок з поеми «Пам’ять», автором якої є в’язень бершадського гетто Софія Вайсертрегер.
Поезія є поглядом на трагічні події, що стались в Ладижині під час Другої світової війни, зокрема, - розстріли євреїв на Вінниччині.

С неожиданной стороны открылась членам биробиджанской общины "Фрейд", бывшим малолетним узникам еврейских гетто Софья Вайсертрегер, тоже испытавшая с лихвой ужасы фашистской неволи. На очередном собрании клуба бывших узников Софья Исааковна впервые прочла им собственные стихи о том страшном времени, которое ей довелось пережить в Бершадском гетто в Винницкой области Украины. "Когда-то мне хотелось одного - забыть все, что там было и начать жить заново, - призналась 80-летняя женщина. Но чем дальше живу, тем все чаще тревожат воспоминания о трех годах рабства, в которое я попала сразу после окончания средней школы. Мне никогда не забыть день 24 марта 1944 года, когда в Бершадь вошли советские войска и мы были освобождены".

Отрывок из поэмы "Память" предлагается нашим читателям:

Память о войне - в наследстве,

И она тревожит, не молчит.

Голосом расстрелянного детства

С нами память и сегодня говорит.

Память, память! Может, это снится?

И не трогали разрывы тишины?..

Я листаю памяти страницы,

Где на каждой подпись: "День войны".

И я снова через годы вижу

Тот этап, где женщины с детьми.

Гонят нас из Тростенца в Лодыжен

Под конвоем пьяной солдатни

Память! Ну, зачем мне, память, это?

Вычеркни из жизни те года,

Когда украли и убили детство в детях,

Будто не было смертей тех никогда.

Позабудь Лодижин, что над Бугом,

Да и гетто, созданное в нем.

Будто нас не гнали зимней вьюгой

В лагерь смерти, что под Тульчином…