Загрузка. Пожалуйста, подождите...
Видатні земляки: капітан Процишин
  • 0
http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637394

1962 року Володимир Процишин вступив до Кишинівської спеціальної школи міліції. Навчали там ґрунтовно і майстерно. Свою оперативну практику курсант школи міліції проходив у Тульчинському районному відділі внутрішніх справ.
Після закінчення спеціальної школи лейтенант Процишин був направлений 1964 року на посаду інспектора відділення ОБХСС у Тульчинський райвідділ міліції.

http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637395

Усім єством захопила його міліцейська круговерть. Бо за часів Микити Хрущова «не спала» хитра і злодійкувата чиновницька рать. У часи тотального дефіциту звила вона собі теплі гніздечка на базах і складах, в магазинах і ресторанах, у колгоспах, промислових підприємствах. Потрібно було досконало розібратися з багатьма документами, щоб вивести на чисту воду любителів «подвійної бухгалтерії».

Інший би на його місці потонув у випарах оковитої біля бочки дефіцитної ікри. Але в Процишина була інша мета. Звалась вона – справедливість. Кожну справу він доводив до логічного завершення. Про це свідчать архівні сторінки службових атестацій.

Він жив, працював до сьомого поту і завжди хотів знати більше. Оця жадоба до знань привела його в аудиторії Київської вищої школи МВС України.

http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637393

1969 року місто Ладижин гриміло своєю ударною «комсомольською» будовою. На Південному Бузі споруджувався ще один велетень брежнєвських п’ятирічок – Ладижинська ДРЕС. Ударників і добровольців наїхало з усієї країни немало. Дехто пригнався за «довгим рублем» і за легкими заробітками. У цій масі народу треба було навести елементарний лад. Бо там, де стільки молодих людей, усе починається з танців і закінчується пляшкою та хуліганством. Для забезпечення на будові віку належного громадського порядку було створено відділення міліції.

Створювалося все, як кажуть, на голому місці. Кожен райвідділ області мав підсилити Ладижин кращими кадрами. Так, на посаду старшого оперуповноваженого карного розшуку Ладижинського міського відділення міліції був «відкомандирований» капітан міліції Володимир Процишин. Був уже сімейною людиною, бо свою долю поєднав із Раїсою Олександрівною. Молода сім’я була щаслива. Згодом, коли хворіли діти і жінка, Володимир Іванович не раз писав рапорти про переведення у Тульчин і навіть у внутрішні війська на північ.

http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637396

На його рапортах стояв розмашистий підпис: «відмовити». Бо хто відпустить людину, яка вміло тягне свій плуг, до того ж має вищу освіту. Зрештою, як відпустити, коли у міському відділенні невеликий штат міліціонерів ледве справлявся зі своїми нелегкими обов’язками, а старий Ладижин вирував новими будовами. У цю тиху заводь старого Ладижина запружували багатотисячні потоки людей з усіх кінців країни. Не всіх у тій течії можна було назвати будівничими майбутнього велетня енергетики. На поверхню вилізали хапуги, злодії, а то й звичайнісінькі «лицарі» битого шляху.

Отих «ударників», за якими вже давно «грати скучали», треба було ставити на місце. Капітан у цих гарячих буднях і висипатися не завжди мав час. Але тягнув свою лямку з усіх сил і ніколи не забував про справедливість. Хоча велетнем не був, але володів силою і спокоєм.

…У відділення міліції надійшло повідомлення, що з місця відбуття покарання скоїв втечу засуджений Іван Драгоруб. На оперативній нараді було вирішено організувати вночі засідку. Знали, що Драгоруб неодмінно загляне до міста. Тут у нього було немало знайомих.

Капітан, який знав добре Івана, вирішив заглянути в деякі місця. На підмогу покликав дільничного інспектора лейтенанта міліції Анатолія Бондаренка та кінолога старшину міліції Василя Бондаря.

http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637392

http//www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637391

У надвечір’я мотоцикл «К-750», як застояний кінь, вискочив на дорогу. За кермом перебував Володимир Процишин, а поряд в колясці – старшина із службовою собакою Байкалом, а на задньому сидінні – дільничний інспектор.

На шляху до урочища мотоцикл зупинив начальник пожежно-сторожової охорони колгоспу, який стояв на узбіччі з мопедом в руках. Він повідомив міліціонерам, що нещодавно Драгоруба бачив. Той їхав на мотоциклі разом із місцевим кіномеханіком в бік урочища.

Капітан миттєво прийняв рішення переслідувати злодія. Коло насаджень двигуни стишились. Їх четверо зайшло в зелень кущів. Зупинилися. Каптан Процишин наказав двом своїм підлеглим тихо, дивлячись на всі боки і під ноги, щоб гілляки не тріщали під взуттям, піти кущами краєм лісу попід зораним полем. А сам разом з охоронником пішов лісом в протилежний бік.

Групи пошуковців непомітно зникли серед кущів і молодих насаджень. Пересувалися тихо. Бігли хвилини. Капітан озирнувся і наказав Смаженюку не висовуватися. Видно було, що він щось помітив, що саме Володимир, як цивільна людина, здогадатися не міг. Він лише побачив, як капітан витяг із кобури пістолет і широкими, легкими кроками попрямував вперед.

Ось тут, у густому молодняку, вони зустріли свою вічність. Процишин побачив Драгоруба десь за п’ять-шість кроків попереду.

- Іване, стій, не втікай! – виходь із лісу, нікуди ти не втечеш. Ліс ми оточили, - сказав спокійно капітан. Він не збирався стріляти.

У відповідь пролунав рушничний постріл, він вогнем обпік капітану ліву частину тулоба, але той по інерції продовжував йти вперед і переслідувати бандита. Той закричав нелюдським голосом, вже був готовий кинутися втікати. Перелісок піднімався вгору, і це погіршувало його біг. Капітан побачив, як спина бандита замаячила в кущах, захилитали в різні боки листочки, і останнім зусиллям волі Процишин вистрилив у цю круговерть молодого гілля.

Потім він присів коло дерева, щоб відпочити, а кров уже росила червоним кольором його кітель.

Два постріли, один глухий – рушничний, а інший дзвінкий – пістолетний розірвали тишу лісу. Старшина і лейтенант оглянулися, на постріли рвався із повідка Байкал. Старшина відпустив його, і вівчарка могутніми стрибками побігла в протилежний бік. За нею побігли обидва міліціонери. На півдорозі їм повідомили про поранення капітана. Вони підбігли до нього. У лісі стояла передвечірня тиша. Процишина хлопці на руках винесли до краю поля, де стояв мотоцикл. Але, зрозумівши, що на такому транспорті пораненого не відвести до лікарні та побачивши біля річки «Волгу», один з міліціонерів побіг до автомобіля. Старий рибалка з півслова зрозумів офіцера, і, покинувши своє рибальське причандалля, сів за кермо. Капітана поклали на заднє сидіння легковика, і автомобіль рванув на Ладижин.

Старшина і лейтенант рушили по слідах бандита. Їх було чітко видно по краплях крові і зламаних гілках. Попереду поспішав Байкал. Вівчарка вивела міліціонерів на край лісу в поле. Втікач лежав калачиком на ріллі і скрюченими пальцями вчепився за грудку чорнозему. Бандит був мертвим. Незабаром прибули дві слідчо-оперативні групи з Тростянця та Гайсина. Згодом, як показала експертиза, куля капітана потрапила Драгорубу в спину і прошила йому майже всі органи. Це був останній постріл старшого оперуповноваженого карного розшуку Володимира Процишина.

Живим капітана Процишина до лікарні не довезли. Він помер по дорозі до Ладижина від значної втрати крові. А потім, як з’ясувала експертиза, Драгоруб стріляв з рушниці в нього з близької відстані і весь заряд потрапив у тіло, важко поранивши важливі судини. При такому важкому пораненні навряд чи врятували б життя йому лікарі.

Важку втрату понесла родина Процишиних. Нелегко її було перенести батькам, дружині Раїсі з двома дітьми на руках – десятирічним Сергійком та п’ятирічною Людмилою. Сумували друзі та колеги по службі, для них капітан був прикладом, а для молодих – добрим наставником. Сумувала вся вінницька міліція.

На похороні міліціонера прийшов майже увесь Ладижин. Провести капітана в останню путь прибули делегації усіх райвідділів внутрішніх справ Вінниччини. У траурній процесії було безліч вінків і море живих квітів. Люди віддавали належну почесть тому, хто своїм життям захистив їх від лиха. На могилі капітана Процишина оперативник карного розшуку, працівники інших підрозділів міліції поклялися з честю продовжувати його справу.

Одразу після загибелі Процишина колегія МВС представила його до нагородження за затримання небезпечного злочинця орденом Червоної Зірки (посмертно). Указом Верховної Ради СРСР Володимира Процишина було нагороджено цим орденом.

В Ладижині зявилась вулиця капітана міліції Процишина.

Не забувають про подвиг капітана ладижинскі школярі. У музеї загальноосвітньої школи №4 міста про його життя і мужність розповідають експозиції. Кітель Процишина, пробитий бандитською кулею, із згустками його крові, нагородами та орденами зберігають в обласному музеї УМВС «Мій край – Поділля».

На могилі височить мармуровий пам’ятник, який нагадує про подвиг капітана. Спорудили його колеги з ініціативи генерала Віктора Тяжлова. Він ще довго нагадуватиме нам про мужність хлопця із Кирнасівки.

Тридцять п’ять років минуло з того часу. Багато змін відбулося на нашій землі. За цей час виросла не одна генерація міліціонерів. Але, не треба ділити міліцію на колишню і теперішню. Кожне покоління виконувало і виконує одне завдання: захищає свій народ від злочинних посягань.

Джерело: http://www.mvd.gov.ua/mvs/img/publishing/?id=637391
Комментарии
Оставить комментарий

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Вставка спойлера | Вставка email

captcha

© Gipanis Powered by NG CMS 2007 — 2018.
SQL запросов: 5 | Генерация страницы: 0.05 сек | 6.544 Mb