Петро Войт 28 ноября 2016

Витрішки

Дочка попросила мене погуляти з моїм 4-х річним онуком. Був чудесний літній день повний запахом липи і гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко і сказав, що підемо гуляти.

– А куди, – запитав він?

– За витрішками, – не довго думаючи, сказав я.

– А що це таке і де їх шукати, – запитав онук ?

– Так і я не знаю. Тож разом будемо їх і шукати, – відповів я.

І ми пішли. Першою зустрічною була молода дівчина, яка стояла на тротуарі. Онук, підійшовши, запитав її:

– Скежіть, будь ласка, де тут у вас витрішки знаходяться?

У відповідь прозвучало:

– Не знаю, я не місцева.

Я зрозумів, що прогулянка буде цікавою. Наступною «жертвою» стала моя знайома.

– Галю, – запитав я, – де тут у нас витрішки знаходяться?

Послідувала пауза. Зморщивши лоба, вона питає:

– Які витрішки?

– Які, які!.. Ось онук витрішки шукає, а ніхто не знає, що це таке і де воно є.

Нарешті вона збагнула і, стримуючи сміх, запропонувала спитати жінок, які біля дороги продають квіти.

Підійшли ми з онуком до квітникарок і Гліб питав у першої з них:

– Де тут у нас витрішки водяться?

Тітка завмерла, підняла очі вверх і задумалася. Потім протяжно відповіла:

– Я не зна-аюю…

Тут у Гліба лопнув терпець і він, розвівши руки в сторони, з осудом промовив:

– Та що ж це таке – ніхто в Ладижині не знає, де знаходяться витрішки? Де ж їх шукати?

Тут жіночки все зрозуміли і, ховаючи обличчя в букетах квітів, почали давати поради. Радили і в міліцію звернутись, і в міськраду. Словом – пішли ми далі. По дорозі іще декількох людей запитали про витрішки, залишаючи за собою усміхнених людей і море доброго настрою. Так і дійшли ми до центральної міської площі. Онук глянув і як закричить:

– Дідусю, ось же вони – витрішки! Я уже зрозумів, що це таке!..

А на площі були встановлені батути, працювали фонтани, грала музика. Ну, словом, ми знайшли те, що шукали. Коли ми з онуком вернулися додому, дочка і бабуся уже знали, що дідусь з онуком витрішки шукають Ладижином.

Я не всіх запам'ятав, кого ми запитували, але пізніше, коли я купував квіти, мене тітонька з усміхом запитала – чи знайшли ми з онуком ті кляті витрішки. Мабуть, це не лише мені запам'яталося...