Петро Войт 27 марта 2017

Українські нунчаки

Цю історію я почув іще малим , від моєї нині покійної бабусі, яка почула це від своєї мами. Давно це було. Забув би я зовсім цю історію та недавно, будучи в селі, поліз на горище і під старим сіном , в самому куточку, наткнувся на старого ціпа.
Він уже нікуди не годився-ціпилно і биток потріскали, капиця(шкіряні деталі, які з'єднують ці дерев'яні деталі) з'їдена мишами, але в руках відчувалась qого бувша сила і незхибність удару.
Ото ж попробую вам переказати цю історію.

Жнива в Україні завжди були св'ятом. Священники благословляли людей і поля, дзвонили дзвони в церквах.
Виїздили в поле на жнива всі, крім зовсім старих і зовсім маленьких діток.
Жнива починались. Пучок жита, скільки захвачувала рука, зрізалась серпом і складали в купку, з якої формувався сніп , а потім перев'я зувався солом'яним перевеслом.
Снопи в'язали молоді люди-за батьком син, за мамою донька, отож сніп був товщиною обійнчтого хлопця чи дівчини.
В кунці дня всі нажаті снопи складали в копи чи полукіпки-відповідно 60 чи 30 снопів.
А по верху копа мала вигляд козацької шапки конусом вверх, а на самій вершині поміщали розпушений сніп , основою догори, що називалось "ламати шапку".
Тепер ця споруда не боялась ні вітру , ні дощу-міцно стояла на землі, а вода при дощі, стікала по соломі вниз , не причиняючи шкоди врожаю.
Урожай мав вистояти в копах, дозріваючи в колосках, а солома висохнути, щоб потім не пріла. Солома в той час була і буд.матер'ялом і периною. Так що її берегли.
Покb урожай визрівав у копах та копицях, люди готовили клуні і стодоли для зберігання снопів , а також токи для обмолоту збіжжя.
Не кожен мав змогу зробити для себе тік: це втоптаний із глини і полови майданчик, де розстеляли і обмолочували снопи. То ж були і громадські токи , куди привозили своє збіжжя різні люди.
Були і професійні молотники -це не ті про яких казали: оце молотник-макітру вареників вмолотив, а про яких з повагою казали:оце молотник- три копи в день вимолочує.
Молотили снопи ціпами. Були настоящі майстри вітуози-на спір міг одним ударом била розколоти оріха, а не розтрощити його, одним ударом забити металевого ухналя в дубову колоду. Правда потім приходились міняти било.
Але верхом майстерності було-збити шапку з голови парубка , на що наважувались тільки одиниці, бо був ризик,- якщо схибить майстер то голова трісне як гарбуз.
На току було гамірноі весело. Дівчата носили і розстеляли снопи, хлопці молотили, потім зв'язували в околоти уже пусту солому, а жито збирали в мішки.
Раптом здалеку почувся собачий лемент, людські крики. Вдалині показався озброєний загін польської шляхти, які собаками заганяли зайців.
Побачивши людей, п'янішляхтичі галопом підскочили на тік, вихватили двох дівчат і кинувши поперек сідел, вернули в поле.
Хлопці кинулись захищати дівчат, але одного зарубали шаблею, а іншого проткнули списом.
Кинулись на захист Петро і Василь з ціпами в руках.
Пани зареготали і з нагаями кинулись на злопців. Раптом два передніх шляхтичі злетіли з коней, які впали з перебитими ногами, а один кінь з розтрощеним черепом.
Більшим числом кинулись нападники на хлопців , наставивши списи й шаблі, та від прицільних ударів ціпами тріщали як сірники древка списів, вилітали з рук шаблі , а з голів мізки.
Поки в панів була паніка, хлопці дременули через поле в ліс, де їх уже не немогли дістати вершники.
Казали потім люди, що появились на Січі два завзяті козаки: Ціп та Бил, які не знали жалю до панів.
Що з ними було далі-не відає ніхто. Слава лицярям.

PS. Хто не знає що таке ціп? Це ті самі японські нунчаки, тільки в 10 разів більші. Довжина ціпилна-до 2х метрів, а била-до 1м.
Цей інструмент українцями примінявся більше 1000 років , тепер зникне з пам'яти людської.
А ось японці знайшли йому примінення, змінивши до свого зросту і своїх потреб.
В українців увесь реманент мав подвійне призначення.