Петро Войт 14 января 2017

Страх

Легко відчувати себе правдолюбцем , борцем за справедливість, коли тобі нічого не загрожує. Це треба також пам,ятати. В 60х роках, коли батько і мати нарікали на погане життя, я сказав., що самі в цому винуваті, бо нічого не зробили аби щось покращитив своєму житті. Я був комсомольцем. Я багато чого не знав. В 70-х роках я приїхав з міста до батьків у гості. Це було якраз в переддень виборів до верховної ради СССР. Ми сіли за стіл погомоніли про життя, випили по чарці,ну як ведеться завжди. Потім ми з батьком вийшли на вулицю покурити. Сиділи розмовляли, а потім батько питає:

-Ти де будеш голосувати,-у нас в селі чи взяв відкріплення?

-Я за цих придурків не буду голосувати ні в місті,ні в селі -Пішли вони всідо .........

Довго батько мовчав з похиленою головою. Потім, обнявши голову руками, якимось чужим, захрилим голосом сказав:

- _Боже, що вони з нами зробили!? І так декілька разів. -Коли ти таке сказав про вождів і вибори,мене як жаром обсипало. -Як я злякався А ж заціпенів. -Я оглянувся чи ніхто цього не чув. Ще не так давно за такі слова можна було 25 років тюрми отримати. -Я ж на війні 7 років був,смертей надивився вдосталь, полон, партизани... Здавалось, чим іще мене можна налякати? А я злякався. -Нехай не за себе, а за тебе, але злякався. -Мабудь цей страх помре тільки разом з моїм поколінням.

Це всмокталось в кров під час розкуркулення, коли мою 7-и річну матір і з 4-ма іще меншими сестрами і братом, викинули голими і босими з батьківської хати. Це голодомор, -коли на вулиці лежали мертві сусіди, це війна. Потім висилка і війна.

Весь цей страх жив з ними все життя, гнітив і гнув голови до землі., не даючи прямо глянути в очі вищому по посаді. Да, це страшно. В моєму поколінні страху не було, але острах був. І ось.рік тому назад, у Києві,правнуки дідів і наші онуки- вирішили вигнати з серця той страх нахавжди, змити його хоч і своєю кров,ю. Щоб не було батькам страшно за дітей, а дітям за батьків. Щоб у серці не було місцястрахові, щоб там жило тільки щастя і любов.

Вперед , мої земляки. Тому що правнуки й онуки тих, хто морив голодом наших дідів і батьків- знову прийшли на нашу землю сіяти страх і горе. Але страху перед ними в українців уже не має. Хай вони бояться нас ,бо ми все пам,ятаємо!!!