Петро Войт 17 ноября 2016

Перелаз мій перелаз...

Якби мені не тиночки
Та не перелази,
Ходив би я до дівчини
По чотири рази.......


В житті українців перелаз і кладка займають таке ж почесне місце, як верба і калина у піснях і думах. Та перелаз і кладка мають іще й важливе практичне і стратегічне значення. Господа українця огороджена тином, щоб чужа худоба не забрідала на подвір’я і не паплюжила грядки. А ще, Боже борони, - потопче квіти, які ростуть повсюду, а височенні мальви аж на вулицю поверх тина видно.

Мабудь ці тини планували колишні Запорожці, які уміло насипали земляні вали навкруг свого війська, залишаючи тільки один вхід і бійниці для оборони. За вхід в дворище слугували ворота, куди запускали худобу і заїздив возом на волах чи конях сам хазяїн, а роль бійниці виконував перелаз. Він розділяв двір від вулиці. Це був отвір у плетеному тині, який не досягав землі і через нього не могли перелізти гуси, качки, вівці і дрібні дітлахи. Правда вони швидко навчались вилазити на тина і пізнавати світ поза межами подвір’я. Але за перелаз ні-ні, поки не досягне поважного 4-5-річного віку, коли довірять, як дорослому, пасти гусей.

Для господині, яка зачепилась язиком із сусідкою"на хвилинку", є серйозна відмовка : та я ж нікуди не виходила, біля перелазу із сусідкою словом перекинулась. Все по чесному – кордон не порушений.

А коли на подвір’ї підростали дівчата, вони з перелазу дивились, як старші парубки і дівчата збиралися на вечорниці. Парубок дівчину зустрічав біля перелазу, а після вечорниць приводив свою горлицю до перелазу, нашіптуючи на вухо ніжні слова. Та, мабуть, не тільки словами справа обходилась, а то б не було таких пісень:-

Плачте очі, плачте карі,

На зло тій заразі,

Що любила дівчиноньку

Тай на перелазі.



Але за перелаз парубкові пройти – зась, хіба що свататись прийде. Кордон – ось що таке перелаз.

Кладка також має велике значення в житті українців. Якщо десь є місток через річку для транспорту, то на заболочених місцях, чи просто щоб скоротити дорогу на другий бік річки, будували кладки і кладочки. Клали їх із грубо обтесаних жердин із поручнями, щоб не шубовснути у воду з ослизлого від болота помосту. Будували іще кладки із навпіл розколотих стовбурів дерев, плоским боком до верхи. Це вже був майже місток, по якому можна вільно двом людям розминутися.

А як приємно влітку сісти на колоду, й опустивши у воду ноги, побовтати ними в цій живій прохолоді! А якщо лягти на живіт і, нахиливши голову, уважно глянути на воду – відкриється новий, незнайомий світ. Пасма зеленавого річкового волосся вода розчісує на гіллячках і прутиках, які лежать на дні річки. Бульката жаба дивиться на тебе так же здивовано, як і ти на неї. Маленькі рибки щипають коріння рогози і ніби не бачать тебе, але приснуть у різні боки, як просо на долівці, коли ти сунеш руку у воду.

Зовсім інший світ відкриває для тебе кладка і ти ще деякий час не можеш повернутись у свій світ, де гудуть бджоли і літають птахи .А коли підростаєш,то, як на крилах, летиш через кладку назустріч своїй долі і слухаєш – як тріпоче її серце під тихий плескіт води під кладкою.

А ще інша кладка, з чисто обструганої деревини, на річці або копанці, ставилась дбайливим хазяїном для своєї господині, на якій вона прала білизну для всієї сім’ї .І на півсела було чутно: «Гагах, га- гах…», коли вона вибивала праником мокру білизну. А для цього потрібно мати неабияку силу, щоб махнути мокрим, скрученим простирадлом. Ця страшна зброя деколи приміняється проти чоловіка, якщо добре розлютити. Чомусь у моїх краях не казали: прати білизну, а – пшла прати шмаття. Мабуть, для цього була причина.

Ось так воно і сходилось одне до одного. Калину садили біля перелазу, а кладку ставили на воді під вербою.

На кладочці під вербою.

Сяду і заплачу,

Десь поїхав мій миленький –

Більше не побачу...

12. 11. 2015. 18.30.