Петро Войт 18 июля 2017

Драбинка для равлика.

Стрибаючи через калюжі, які залишились після штормової зливи, я все рівно намочив ноги. Вітер розігнав хмари і лише деколи пролітали дрібні краплини дощу.
Підхожу до під'їзду і спостерігаю , як серйозний , 4-5-и річний чоловічок з іграшковим автоматом через плече, смикає довге стебло споришу. Воно деколи обривається,"боєць" сідає на попу, встає і знову смикає бур'янець.
Мене зацікавила така вперта послідовність і я запитав:
-Що ти хочеш зробити,козаче?
- Хочу зробити драбинку для равлика.
-Для якого равлика?-запитав я.
-А он він на стіні висить-сказав хлопчик.
-Ну і навіщо ж йому драбинка?
-У ньго немає ніжок і він не може спуститись на землю, щоб іти додому.
-Зрозумів,-кажу я.
-Тільки із споришу драбинки не вийде, бо стеблина довга і мяка.
-Давай краще зробимо драбинку з оцього і зірвав стовбурець відцвілого молочію.
Притулив верхівкою до стіни , неподалік біля равлика, я сказав:
-Якщо у равлика ніжок немає, то й щаблі на драбинці не потрібні, а листочки зліва і справа, будуть йому місцем перепочинку.
Коли равлик втомиться, пожує один листочок і полізе далі..
-Так буде добре?-запитав я...
Так ,-сказав хлопчик.
-А як же тебе звати ,герою?
Ігор я.
-І щож ти , Ігорю, будеш далі робити?
-Чекатиму, поки равлик піде додому.
-Але ж ін повільно ходить і чекати прийдеться довго..
- Я почекаю, -відповів хлопчик.
-Тоді давай посадимо равлика на драбинку, щоб він не тратив сили на цю дорогу.
Він узяв равлика двома пальцями.посадив на верхівку драбинки і сказав:
-Тепер іди додому.
-Ну, Ігорю,ти проведи равлики щоб він не заблукав, а я піду додому також, бо там чекають коли я хліб на вечерю принесу.
Погладив хлопчика по вологому картузику і пішов додому.
Пока сім'я вечеряла, я випустив з виду Ігоря і равлика, а коли виглянув через вікно хлопчика вже не було.
Я спеціально вийшов на вулицю, щоб глянути на місце події.
Стебло молочію так і сояло, прихилене до стіни , а равлика уже не було.
Мабуть також вечеряє вдома.
Коли показують кадри з війни на Донбасі,т дуже часто потрапляють на екран солдати, які ніжно тримають на руках кошенят цуциків та іншу живність.
Дивлячись на цих хлопців , уже бойовими кулеметами й автоматами, які вимушені стріляти в інших людей, щоб захистити свою землю, я думаю жен з них, у перерві між стріляниною,-може будувати Драбинку для Равлика.
Це військо ніхто не переможе, бо вони люблять світ навкруг себе.,своїх рідних і равликів на своїй землі