Літературно-мистецьке об*єднання Стожари 25 сентября 2013

Пішов з життя наш Яків Федорчук

20 вересня місто Ладижин втратило нашого Якова Гнатовича Федорчука, поета, композитора, виконавця, вчителя, талановитого менеджера, керівника народного ансамблю сучасної української пісні «Чиста Криниця» та людини з великої літери. Його вклад в музичне мистецтво та культуру нашого міста важко переоцінити, адже з ним пішла ціла епоха
Яків Федорчук народився в селі Джупинівці Іллінецького району на Вінниччині.
Закінчив Харківський державний інститут культури та навчався в тульчинському училищі культури.
Музику почав писати в 1972 році, тому минулого року було 40 років його творчого життя. Поезія в життя Якова Гнатовича прийшла вже в Ладижині, до якого він переехав в 1977 році. З цього періоду почали з’являтися пісні, які він дарував нашому місту.

Яків Федорчук за життя створив кілька колективів художньої самодіяльності, серед них фольклорний колектив «Червона калина» та ансамбль сучасної пісні «Чиста криниця», які здобули звання «народний».
В 1997 році Яків Гнатович відвідав Болгарію на Міжнародному фестивалі слов’янської культури та Німеччину. Через рік його зустрів Київ на святковому концерті з нагоди Дня незалежності України, тому творче музичне зерно ним було посіяно щедро не тільки в українські серця.
Удостоєний він був і численних нагород, ставав лауреатом різних фестивалів та конкурсів. Записи більше двох десятків його пісень внесено до фонду Українського радіо в 1998 році.
Вийшла в 2006 році збірка Якова Федорчука « Подільська моя сторона», яку залишилась назавжди в Ладижині з його власним підписом: «Щиро, на добру згадку від автора,,,»
То ж будемо його пам’ятати, бо лише пам’ятаючи ми можемо віддячити йому за його добре та щире серце…
Під час прощання 21 вересня Микола Шерник прочитав такі слова від імені літературно-мистецького об’єднання «Стожари», які подарував Якову Гнатовичу:

ОСТАННЯ СТРОФА

Сьогодні зібралися люди порідні,
Де струмінь щоденний незвично погас!
Спинилося серце і помисли гідні,
Один животіє піїта Пегас.

А сонце і далі блистить в виднокрузі,
І сміхом прокинеться днина нова...
Лиш сплаче родина, заплачуть і друзі,
Та ті – хто любили поета слова.

Вже вірша нового рука не напише.
Завмерли думки, що зарано згорнув!
Поета нема, - а поезія дише...
Дай, Боже його, щоб ніхто не забув!

Дорога уже пролягла потойбічна,
Влягається пам'ять у довгі рядки...
Його, лиш наявна поезія вічна,
Проворно доповнить буденні роки.

Так сумно до серця прилипли хвилини,
Поету, що склали провісний вінець!
Ось тихне остання строфа від людини,
Вербальної миті приходить кінець!

Навіки закрилися очі поета,
Перо не опише нового буття.
А завтра дасть знати місцева газета –
Такий-то відомий пішов із життя!

літературно-мистецьке об’єднання «Стожари»