Скакодуб Андрій 9 марта 2014

Щоб сказав Тарас Шевченко, якщо б жив сьогодні або поетичне попурі з його поезій.

Пропоную вам своє попурі з поезій Тараса Шевченка про долю України. Чи відповідають слова Шевченка з 19 сторіччя у відношенні до України 21 сторіччя, – судити вам.
Щоб сказав Тарас Шевченко, якщо б жив сьогодні або поетичне попурі з його поезій. Використані такі поезії: "О ЛЮДИ! ЛЮДИ НЕБОРАКИ!...", "ХОЧА ЛЕЖАЧОГО Й НЕ Б'ЮТЬ...", САУЛ, ЛИКЕРІ, ОСІЯ. ГЛАВА XIV, ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ, "МІЙ БОЖЕ МИЛИЙ, ЗНОВУ ЛИХО!..." ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ, ЮРОДИВИЙ, "ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ..." "ЗАРОСЛИ ШЛЯХИ ТЕРНАМИ...", "ДУРНІ ТА ГОРДІЇ МИ ЛЮДИ...", "І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ...", І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ, РОЗРИТА МОГИЛА.

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

Чи буде суд! Чи буде кара!

Царям, царятам на землі?

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

І миром люди прокленуть!

Не прокленуть, а тілько плюнуть

На тих оддоєних щенят,

Що ти щенила. Мýко! Мýко!

О скорбь моя, моя печаль!

Чи ти минеш коли? Чи псами

Царі з міністрами-рабами

Тебе, о люту, зацькують!

Не зацькують. А люде тихо

Без всякого лихого лиха

Царя до ката поведуть.

Восплач, Пророче, Сине Божий!

І о князях, і о вельможах,

І о царях отих. І рци:

Нащо та сука, ваша мати,

Зо львами кліщилась, щенята?

І добувала вас, лихих?

І множила ваш род проклятий?

А потім з вас, щенят зубатих,

Зробились львичища! Людей!

Незлобних, праведних дітей,

Жрете, скажені!... Мов шуліка

Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знаку на землі,

А ти пишалася колись

В добрі і розкоші! Вкраїно!

Мій любий краю неповинний!

За що тебе Господь кара,

Карає тяжко? За Богдана,

Та за скаженого Петра,

Та за панів отих поганих

До краю нищить... Покара,

Уб'є незримо і правдиво;

Такії, Боже наш, діла

Ми творимо у нашім раї

На праведній Твоїй землі!

Ми в раї пекло розвели,

А в Тебе другого благаєм,

Дурні та гордії ми люди

На всіх шляхах, по всій усюді,

У тім хорошому селі.

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люде подуріли,

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!

У ярмах лицарські сини,

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі!

А тепер

Плугами, ралом не розорем

Прокляту ниву, проросла

Колючим терном. Горе! Горе!

Дрібніють люде на землі,

Ростуть і висяться царі!

А люде справді не вмирають,

А перелізе ще живе

В свиню абощо, та й живе,

Купається собі в калюжі,

Мов перш купалося в гріхах.

А кров морями. Люде знають,

Кого годують, доглядають.

О Господи!

І не бачить, і не знає –

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать...

__________

Обніміться ж брати мої.

Молю вас, благаю!