Скакодуб Андрій 1 июля 2018

Поезії. Весна -2018.

... ***
01.03.2018 року

Як відрізнити в вишиванках
Героя, лицаря, підпанка,
Коли мов пошесть… в вишиванках…
Патріотична лихоманка…
І нумо, браття, грабувать.

Коли напнуться в українці,
А Україну для чужинців,
Для яничар, і для ординців,
Готові ранком продавать.

Як відрізнити свого брата
Від москаля і супостата?
Як не відкрити душу й серце…
І з салом, з піснею, і з перцем…
Якомусь «брату», мов Пілату,
Що спалить тобі ранком хату.
Як в вишиванках розрізнять?

***
01.03.2018 року

Моя країна на домкратах.
Шпаклюють очі і вуста.
І брат тримає ніж на брата.
І не реформи, а війна.

Солодкий плескіт лізе в душу
Прогірклих клопових вождів,
Вовків в овечих білих шкурах,
Для нас рабів і наймитІв.

І на обіцяні «зарплати»
«Заплати» на серця кладем.
В мовчанні плодяться стройбати.
І буде ніч! Чи буде день?

А у степах горбки-могили.
У душах попіл і чума.
Конали ми, але не жили.
І рай нам був не рай, -тюрма.

Моя країна на домкратах.
Навколо зграя брехунів.
І з-під полатаних бушлатів
Стрімала в небо смерть катів.

***
01.04.18

І сотні раз собі казав я «Ні!»
«Не вірити», - давав я слово, - «Не любити».
Але порушував я слово у борні
Летів назустріч я коханню, наче вітер.

Я сотні раз зневіреним вмирав,
І думав, що не зможу відродитись.
І знову вірив. І знову я кохав.
А як інакше можна в світі жити…

Я знаю, що не вбити просто так,
Ні зброєю, ні словом, ні плітками.
Допоки вірю. І не випив я дурман.
Допоки вільний. Я живу з вітрами.

***
01.04.18

Розплети мені небо вустами,
Ти кохана, мені розкажи,
Цю весну я чому не стрічаю,
І закляк при межі у зими?

І хоча прилетіли лелеки,
І тепло на душі і в очах,
Я не вірю весні, і далекі
Свої мрії чекаю в дощах.

Моє серце ще не відігрілось,
Десь заклякло у лоні зими.
Лиш на тебе остання надія,
Що пізнаю я радість весни.
***
07.03.2018 року

А з війни повертаються душі.
Ой ти люлі, ой люлі-люлі.
Замовчали у лісі зозулі,
Загуділи, як море, степи.

Закричала від горя мати.
На колінах стоїть все село.
З війни повернулись солдати,
І коси в жінок розплело.

Горять у кутках лампадки, -
Молитов упокійних тепло.
Ой де ж ви, ой де ж ви, нащадки?
А коріння ще не проросло.

З війни повертаються душі,
Війні залишивши серця.
Ми в горі, але ми мусим
Здолати зло за життя.

***
07.03.2018 року

Затисну в кулаці я хліб,
До Бога у душі сховаю слово.
Стою під небом. Сонце і блакить.
І люде розсівають в світ полову.

Паркани. І паркани. І хрести.
Хрести у вікнах . А у душах пошесть.
Іти – не йти. Але вже не знести.
Гей, Боже, подавай всесвітню повінь.

Бо син твій відцурався від хреста.
І поливає землю кров’ю рясно.
В ікону заховав він тінь творця
А віра в попелі погасла.

Стою під небом. Хліб у кулаці.
Шукаю віри серед поля.
Там люди косять. Там женці.
Розп’яті руки в житі і в мозолях…

***
11.05.2018

Рука ко лбу припадает перстом, -
Моё движение к Богу.
Молиться. Земля пропахла войной.
Не спутать свою дорогу.

***
11.05.2018

Твой взгляд я не увижу. Нет.
Проходишь ты з поникшим взором.
Ты скажешь тихо мне «Привет!».
Ты скажешь тихо мне «Привет!».
И я скажу «Привет!» и «С Богом!».

А дальше я не обернусь.
И ты, я знаю, тоже, тоже,
Пойдёшь ты дальше без меня.
Пойдёшь ты дальше без меня.
Наш миг давно уж прожит, прожит…

***
11.05.2018
На коленях прошу прощения
У Земли, у своей матери.
За войну. За кровь. И падение
Человечества к самой паперти.
И прости ты Земля нас, иродов,
Убивать и казнить обученных.
Нам свободу, а мы себе каторгу;
Нам живых, а не вдов и мучениц.
Нам бы степь, нам бы волю-вольную,
Нам бы к Богу, а мы все к лукавому.
По бараках поём застольную,
Бесовскими славимся нравами.
Не живётся нам, да не любится,
Нам лишь дымом и порохом дышится.
Отмолить бы у Бога спасение.
Потому как мы… человечество…

***
13.04.2018

А ми сокири поховали з хоругвами.
І з пам’яті ми стерли рушники,
Якими пеленали свої рани,
На барикадах на київській дузі.

А ми зітхали і мовчали вечорами,
Коли нас гнули-гнули до землі.
Державні пики нами кермували,
І озирались, - що скажуть москалі.

А ми ховались і бубнили в барабани,
Але ніхто щоб нас і не почув.
Кричали ми в подушки: «Слава!», «Слава!»
І хати закривали на засув.

І гладили сокири із мечами,
Молились і молились у кутках,
Просили в Бога благословити нас вогнями,
І слово «Воля!» кипіло на вустах!

***
13.04.2018

Я не можу зрізати грушу.
Ти казала, що груша стара.
Я мов матір, порубану душу,
Поховати мав в тінях добра.

Ти казала, що зрізати треба,
Ти казала, що груша стара.
Я стояв під сонячним небом.
Ти і я. І третя … душа.

***
13.04.2018

І в спину мні кричали:
Алилуя!
Кричали в спину, щоб я нині
Здох.

Веде до Храму день мою
Дорогу.
У прихістку тіней зі мною
Бог.

***
13.04.2018

А в моєї бабуні руки були
сколоті всі в трояндових голках.

А в моєї бабуні руки були чорні,
як чорне порепане поле.

А в моєї бабуні руки були,
як вітер весняний в вишневім садку,
такі вже легкі.

А в моєї бабуні руки були теплі,
як літня земля, на моєму чолі.

А в моєї бабуні руки були,
як ціле життя, прописані стежками долі,
що вже обірвались…

Моєї бабуні руки ніколи-ніколи ніяк не забути мені.

***
13.04.18

Ми із землі.
Із чорноземів.
Із степів.
Із луків.
Із байраків.
Із могил.
Повстали
Ми
З сторічних
жовтих нив.
На свою землю
Під силою світил.
Бо ми обранці.
Українці.
Це – наш дім!

***
14.04.2018

Там, за хатами, городи в небокраї,
Як дороги в небо простяглись.
На городах люди в тихім раї
Засівають в землю. Пісня ввись.

У садках побілені дерева,
Наче наречені. Білий цвіт.
Там земля. Там Небо. І джерела.
України – це початок. Це – наш світ.

***
15.02.2018

Никого. Тишина не тревожит.
И в домах тепло огоньков.
Я в ночи. Я один. Я прохожий.
Я лиш тень, и ещё быть может,
Я найду своих двойников.

Я в потоках ночного света, от
Ночных солдат-фонарей.
Я бегу от тоски кошерной,
От вражды людской повседневной,
В тишину ночных площадей.

Параллельного мира пространство.
Параллельной жизни игра.
Ночь и день. Тьма и свет.
И шаманство.
И две тени идут от меня.

***
18.03.2018

КУ-КУ!
КУ-КУ!
Кує зозуля.
А я мовчу,
Мовчу,
В задумі,
Чекаю в лісі
Від зозулі:
КУ-КУ!
КУ-КУ!
КУ-КУ…

***
18.03.2018

1
Села. Села.
Похилені хати.
Старі садки.
І в солдати, в солдати…
Життя молодих
За зарплати.

2
Раю. Де раю, ти є?
У смутку корови
Ідуть за село,
Туди, де в любові,
Село все
Жило.

3
Весілля. Проводи. Свята.
Були колись.
Жили небагато
В ярмі.
Але смуток
Ховали в життя і
В пісні.

4

Із похилених хат
Виглядають
Тіні
Заморених
Душ…

Весна
19.03.18

Ко всему прочему зима
Совсем, совсем не уходила
И вороньё шумя, молилось,
На голубые небеса.

В снегу, на белой простыне
В зиме я видел вдохновенье
Искал в вине своё спасенье,
И пел я песни о весне.

***
22.04.2018

Твої перса мене обпекли,
струмом землі,
шалом падіння
у трави.
Ноги нагії твої,
як небесні вогні,
як весняне спасіння.
Твоє лоно в траві
під вітрами.

Зассяний яр
22.04.2018 р.

Їдемо повз зассяний яр. Колись тут напували волів, коли їхали на Соболівський ярмарок, колись тут набивали тютюн в люльку та перепочивали розказуючи історії про славне минуле, Сагайдачного, Гонту та ляхів. В повітрі ще відчувається ця енергетика, наче відчувається «фрррррууууу» волів та кахикання чоловіків. Здається, що вони поїхали тільки зараз і ми їх повинні наздогнати.
з есе «Їхати з батьком на Соболівку»

Зассяний яр. Що вже і не засіяний.
А так собі. Три дерева та пні.
Не напуває він коней у спразі,
Не зустрічає подорожних і дощі.

Все, що від яру було, - відпахали.
І шлях сторічний забули, загули…
Зассяний яр залишився в уяві.
За вітром плаче стогін ковили.

***
22.04.2018

Наливаються перса
весною. Твої.
Я тебе в саду із фатою
уздрів уві-сні.
Ти мені дарувала цілунки.
Солодкі вуста.
В білім цвіті вишень і черешень.
Ти була, - свята.

***
22.04.2018

А хтось повинен крила відрубати.
Воксреснути із мертвих при житті.
На цій землі полатаній і спраглій
Повинен хтось померти на хресті.

Бо треба віддавати, а не брати,
В блюзнірстві і пошесті плисти.
І не тримати ножа на свого брата ,
Бо ця земля вже може не знести.

І на землі, простріляній й политій кров’ю,
Поля пшениці на голубому тлі,
Хтось має засіяти любов’ю
Цей світ, що потонув в війні.

***
22.04.2018

З мовчання
ста слів,
гаптованих
смутком дня,
кажу я стінам:
«Не вірте, я ще
не сира земля!
Я ще покажу світам
скільки важить
сто слів життя».
-----------------------
Себе я вже переміг,
як смуток
буденного
дня.

***
22.05.2018 р.

На цій землі сплюндрованій й роздертій
Героїв люд шанує, як святих.
Але посмертно. Кожен раз посмертно.
А при житті кричить: «Розпніть його. Розпніть!»

***
22.05.2018 р.

В наготі. Тільки я знаю.
Ти пресвята.
Я твоє небо. Твій дощ.
А ти спрагла за небом
Земля.

***
27.03.2018

Примара шибениць на плечах.
Весняних днів холодна втеча.
Від ворогів. І каяття.
І в побиваннях за життя ,
Ідуть один за одним роки.
І не з’являються пророки
У світ, де біль, і смерть, журба.
У світ, де мати сповила.
Де колихалася в любові
Свята і проклята земля.
І в чорноземах. І в церквах.
І у віршах і в головах.
Примара шибениць на плечах, -
В плачах, у війнах, в колотнечах,
Минулого гірка весна…

***
28.04.2018

На промовляння слів
«люблю»,
«кохаю»,
простелить Бог дорогу
у поля, -
пречисті і святі в розмаї,
Благословенна нині
ця земля.

І як її не люби…
не любити,
і як їй коси цвітом
не сплести,
і не пірнути з головою
десь у трави,
і до небес любов’ю
вознести!

***
28.04.2018

Побілені криваві руки,
янголів з крильцями ,
з оскалом кривавим
не бачити.
Ні.

Ранкові дзвони,
молитви і муки
серця, що бачить
криваві руки і
треба далі
ногами у кров іти
по стерні.

***
29.04.2018

За пол дня,
За пол дня,
Сад расцвёл,
Сад расцвёл,
И припал белым
Цветом,
Как снегом.
Я пол дня,
Я пол дня,
Я в весеннем саду,
Наслаждаюсь весенним
Разбегом.

День и ночь
31.05.2011 г.

Вечерами совсем и не тихо,
Вечерами темнее ночи.
Где-то бродит и воет лихо, -
Рассказать всем о жизни хочет.

А за окнами где-то лампадки, -
По углам молитвы возносят,
И просят у Бога украдкой, -
Счастья у Бога просят.

Скрипит одиноко осина,
Без ветра повесив крылья.
И что-то серое в дымке
Кричит и что-то лопочет.

Подойду я к этому «что-то»,
Попрошу совета, и может,
Ещё попрошу я света
В душе своей, да побольше.

А «что-то» на ухо шепчет,
И просит совсем немного, -
Взамен на свет лишь полнеба,
Чтобы я попросил у Бога.

Уж утро. Сомнений бремя.
Читать Отче наш и плакать.
Благословлять с надеждой
День свой, как рай и плаху.

***
02.04.18

Жаль скрипки обпікає душу.
Зарізали останню грушу,
Що в пам’яті зосталася, як цвіт.
Перед очами чорно-білий світ.

І чорне рілля десь за небокраєм,
Зове і манить, і ховається. І пам'ять
Лиш спогадами травить з болем душу,-
З мелодією скрипки діву-грушу.

І пустоцвіти на висохлії трави
Меланхолійно линуть за вітрами.
А соловейко шукає собі пари, -
Летить до сонця, в небо, попід хмари.

***
02.04.18

І заростуть на серці рани споришем.
І оберу в житті свою дорогу.
З якої не зверну я під дощем,
Ані під градом. Бо я буду з Богом!