Скакодуб Андрій 28 октября 2015

Наступний день після виборів

роздуми на полях
----------------------

Ранок понеділка після виборів для мене звичайний день. Вперше спокійно спав всю ніч, ранком чорний чай і ранкові новини про передвиборчі перипетії. Кілька дзвінків друзів про нічну варту за голоси виборців, що потомлені, але повні адреналіну розказують подробиці цієї ночі виборів, яку я вперше в житті спокійно проспав. Читаю пости друзів в фейсбуці про вибори в Харкові, де перемагає Кернес і усміхаюсь.

В моєму місті аж ніяк не на Сході України в подільському краї перемагає з запасом такий самий Кернес. Чого стільки галасу? Про яку демократію іде мова? Де вона, ця демократія? Ця силована показова європейськість по-львівськи чи азіопська автократія по-харківськи? Яка різниця між ними двоми? В відсотках вікатів? В схемах розпилу бюджету? В чому різниця? В кольорах політичної гами? В інтелігентності Садового чи хамовитості Кернеса?

Дивлюсь результати виборів в своєму місті. Нуль здивування. Майже все зійшлось за власним прогнозом до депутата плюс –мінус 1-2. Низька явка. Мер-заочник, що приїжджає в місто кілька разів на місяць, щоб перевірити, як створюється імітація роботи та зібрати гроші з напрацьованих роками схем, що потім поїхати за кордон перевірити, як працює готельний бізнес, буде правити ще 2 або 5 років. Виявляється, що кращого мера за 15 років моє місто не знало і жодної альтернативи йому немає. Але це вибір людей, тому жодних емоцій у мене ця новини не викликає. Чи приймаю я вибір своїх земляків? Так. Чи поважаю я їх вибір? НІ. Чи можу я зрозуміти 50% своїх земляків, які не пішли голосувати? Чи можу я погодитись з тим, що керівника міста обрало вже вшосте того самого 30% виборців? Не можу, але така вона реальність. Виявляється, що більшість мого міста – це 30%, що ходить на вибори і не вбачає жодних альтернатив перстарілому розбещеному багатію. Але таке воно життя. Відчуваю, що мені наплювати. Мені фіолетово з вибору моїх земляків. Народ достойний свого правителя. Якщо цьому управителю міста довірили ще кермувати містом, розпоряджатися бюджетом, землями та майном громади, то напевно, що жителі мого міста заслужили на те, що розвиток міської лікарні –це лише євростіни та євровікна, що земельні ділянки навколо міста десятками гектарів дерибаняться між сім’ями правлячого клану, а блатні землі отримують навіть київські дівки як плату за свої послуги, що краєзнавчий музей вже багато років -це кладовище коробок з експонатами на третьому поверсі запісяного гуртожитку, що молочний павільйон на базарі - це металеві прилавки під відкритим небом на яких вночі бухають туберкульозні пияки та багато інших «що» на які заслужили мої земляки.

Якщо вони не прагнуть ніяких змін і якщо обраний вшосте мер мого міста влаштовує більшість, яка робить вибори, то напевно інші 70% на те все заслуговують. Отриманий мандат – це легітимізація всіх скоєних злочинів цим керівником міста. Це легалізація розстрілів небесної сотні. Це легалізація десятків тіньових схем відмивання бюджетних коштів. Це легалізація політичної проституції та політичної всеядності. Обраний вшосте мер мого міста отримав мандат на всі ці речі знову на наступні 2 або 5 років. І напевно, мої земляки заслужили на це, як ті, що проголосували за нього, так і ті, що не прийшли на вибори. Адже своїм мовчанням дозволили іншим 30% зробити вибір за них.

До речі, жителі села Четвертинівка також зробили свій вибір між будівництвом курників біля свого села в неділю. Перемогли на виборах курники, які почали будувати вже з понеділка, наступного дня після виборів. І якщо жителі цього села обрали другу чергу пташників, проголосувавши за відповідного кандидата, то це їх вибір. Кожен повинен нести відповідальність за свої вчинки. Четвертинівка могла стати другою Бушею в області, культурно-просвітницьким центром козацької слави, а натомість обрала кілька бригад пташників.

В неділю кожен українець зробив свій вибір. Хтось обрав не піти на вибори. Хтось обрав 200 або 1000 гривень або кури за зниженими цінами. Але нікого в неділю під дулом автомата на дільниці не вели і не примушували робити проти волі свій вибір, тому результати виборів закономірні. Все справедливо і має свою ціну. За кожен вибір треба платити. Українці мають заплатити за вибір на користь корпорацій, адже в неділю перемогли корпорації, які отримали владні мандати бути представниками народу на 2 або 5 років.

Я абсолютно спокійно прийняв вибір своїх земляків і не роблю ні з чого істерик. Так, за вибір своїх земляків маю платити і я також, але я готовий заплатити цю ціну, щоб мої земляки нарешті зрозуміли хоч колись, що у всіх своїх бідах вони мають винити тільки себе особисто, а не когось іншого. А мені особисто в наступний день після виборів абсолютно наплювати на те, що в Харкові Кернес буде красти ще багато років, а Харків навряд чи перетвориться на Дублін чи Варшаву. Це вибір харків’ян. Мені наплювати на те, що Четвертинівку забудують пташниками. Його жителі зробили свій вибір. Якщо на Четвертинівку як центр козацької слави наплювати сільській владі, жителям цього ж села, районній владі, обласній владі, а перед їх очами є лише долари, то що тут можна змінити, якщо це їх вибір??? Мені наплювати на те, що престарілий розпусний мільйонер буде і далі рибалити на марліна за кошти громади мого міста, бо більшість дала йому мандат на це і це їх вибір. Більшість зміняла право щось вимагати за кілька кіло курятини за зниженими цінами, за 50 гривень на хліб, за парашу в центрі міста.

Але мені не плювати на свою долю і на долю своїх дітей, адже я витратив на боротьбу, на доказування, на здіймання соціальної активності вже 10 років свого життя, кращого життя, молодого та плідного життя, тому оцінюючи останні 10 років свого життя зроблю свій вибір на користь часу, якого у мене залишається все менше і менше, адже життя лише скорочується, а світ навколо тебе кращим не стає. Який сенс витрачати тони свого часу, енергії та зусиль, якщо в кінці тонеля напише середньостатистичний Канарський або ще хтось і заявить щось на кшталт « а що ви зробили для свого міста?.. де ваші туалети або курятина по зниженим цінам?».

Наступного дня після виборів для мене буденний день, ніяких змін та емоцій, я позбавлений жодних ілюзій планую іти далі по життю обраним шляхом, бо знаю куди йти, кого брати в дорогу разом з собою і яку маю ціль перед собою.