Скакодуб Андрій
25 сентября 2016
КРЕДО
25.09.16
Наш світ почався із любові.
Кохаю я. Кохаєш ти.
Любити небо, хмари, зорі,
І сонце, і буденні дні.
Любити все про все на світі
Від бур’янів до комашні.
І жити, як Господні діти, -
Молитись і співать пісні.
І народити в світ нащадків,
Що світло пронесуть в цей світ.
І залишити всім на згадку, -
Любов, - життєвий заповіт.
***
24.09.16
Уже сто років, як спливло у вічність,
Але її ніяк я не забув.
Стою в саду і доторкаюсь вишні.
Я пригадав. Впізнав. Відчув.
…Її вуста, як мед травневий,
І очі у яких тонув не раз…
Уже сто років, як спливло у вічність,
Але я згадую її, коли цвітуть сади…
***
24.09.16
Видряпуюсь на самий верх,
Де є життя, де моя ціль вирує,
Через прокльони, сльози і слова,
Через три тисячі: «Пішов ти на…»,
Через п’ять тисяч: «Ти-сміття».
Але іду, неначе по стерні,
Неначе тисячі ножів уп’ялись в душу.
Але іду, бо це моє життя.
Його я мушу, принести в вічність,
як горить свіча.
***
22/09/16
Листя спадає на плечі,
Кружляє в повітрі. І я
Сумую. Дихаю. Вечір.
Самотність – дитина моя.
Уважно слухаю. Вітер
До мене щось мовить, несе
«Курли…курли» журавлине.
Ця осінь за серце бере.
Вона пройде. Буде зимно.
Будуть свята і Різдво.
Але сьогодні осінній
Мій смуток за листям іде.
***
19.09.16
Постели мені постіль травами, -
Я побачу тебе хоч на мить.
Обійми мене міцно, кохана,
Подивись, яка в небі блакить.
Напої мою спрагу росами,
Я вже вічність наче не пив.
Що робити? Життя праосінью
Стелить землю. А я не спинив.
Ти була? Кохання зурочене.
Лиш на згадку лишився шрам.
На серці. В душі. Заколочений
В полі десь наш кохання храм.
***
13.09.16
Час вирішив, що вже потрібно йти,
А ти своїм мовчанням говорила,
Що більше я не я, а ти не ти,
І десь поділись мої крила.
Я знаю. За дверима інший світ.
І тисячі жінок ідуть назустріч.
Можливо щастя десь у черзі роздають,
Але душа моя, як пустка.
Але і в серці також тільки ти,
І тільки ти в нейронах блудиш знову.
Скажи: «Не йди». Скажи лише: «Не йди».
Але мовчанням стелиш ти дорогу.
***
13.09.16
понад усе
понад усе
я знаю
це усе
не все
що тут у світі
створив Бог
а це усе
понад усе
і більше навіть
за усе
у світі все
що створив Бог
понад усе
створив
любов.
Україні
13.09.16
Ну і що це робиться з тобою,
Україна, мати ти моя!
Ти хіба не настраждалася в неволі?
І хіба ти в пеклі не жила?
І невже століття не палала,
І кровлею не стікала ти,
Що так волю і свободу ти зміняла
На продажні срібні копійки?
Досить може вічно відбувати,
Кризою накрившись, як рядном?
І кричати, лаятись, страждати,
Коли ось вона свобода, за селом.
Тільки треба трохи, зовсім-зовсім трохи, -
Розуму, і слова, і меча.
Україно, я твій син, з тобою
Я піду до самого кінця!
***
12.09.16
Осіннє сонце. Поле. Теплий вечір.
«Ой в полі…» дівчата голосять.
І вересневе небо на планеті,
І вересневе щастя сповивать.
І закохатись знов. Зануритись у вічність
По самі вінця. А далі, хоч потоп.
І говорити про кохання жінці,
Яку створив для тебе Бог.
***
10.09.16
Погроми моїх думок,
Моїх фантазій лелечих.
Що буде, якщо не було?
Чи буде? Чи ще не вечір?
Чи зможу я все знести?
Чи доста від Бога суті?
Життя, як хвилина. Бог
Мою освящає сутінь.
***
10.09.16
Кохання моє осіннє.
Листя осіннє летить.
Говорять зі мною вишні,
Говорять: «Життя – це мить».
Говорять: «Кохання – вітер».
Говорять: «Кохання – зима.
Я вірю їм, бо осіннє
Проміння сонця пройма.
До самого краю серця,
Де більше кохання нема.
Кохання моє осіннє.
Осіння моя душа.
Кілька останніх поезій
Цикл класичних поезій, написаних українською в вересні. Напевно десь в середині визріла нова збірка поезій, це поезії зовсім іншого виміру.25.09.16
Наш світ почався із любові.
Кохаю я. Кохаєш ти.
Любити небо, хмари, зорі,
І сонце, і буденні дні.
Любити все про все на світі
Від бур’янів до комашні.
І жити, як Господні діти, -
Молитись і співать пісні.
І народити в світ нащадків,
Що світло пронесуть в цей світ.
І залишити всім на згадку, -
Любов, - життєвий заповіт.
***
24.09.16
Уже сто років, як спливло у вічність,
Але її ніяк я не забув.
Стою в саду і доторкаюсь вишні.
Я пригадав. Впізнав. Відчув.
…Її вуста, як мед травневий,
І очі у яких тонув не раз…
Уже сто років, як спливло у вічність,
Але я згадую її, коли цвітуть сади…
***
24.09.16
Видряпуюсь на самий верх,
Де є життя, де моя ціль вирує,
Через прокльони, сльози і слова,
Через три тисячі: «Пішов ти на…»,
Через п’ять тисяч: «Ти-сміття».
Але іду, неначе по стерні,
Неначе тисячі ножів уп’ялись в душу.
Але іду, бо це моє життя.
Його я мушу, принести в вічність,
як горить свіча.
***
22/09/16
Листя спадає на плечі,
Кружляє в повітрі. І я
Сумую. Дихаю. Вечір.
Самотність – дитина моя.
Уважно слухаю. Вітер
До мене щось мовить, несе
«Курли…курли» журавлине.
Ця осінь за серце бере.
Вона пройде. Буде зимно.
Будуть свята і Різдво.
Але сьогодні осінній
Мій смуток за листям іде.
***
19.09.16
Постели мені постіль травами, -
Я побачу тебе хоч на мить.
Обійми мене міцно, кохана,
Подивись, яка в небі блакить.
Напої мою спрагу росами,
Я вже вічність наче не пив.
Що робити? Життя праосінью
Стелить землю. А я не спинив.
Ти була? Кохання зурочене.
Лиш на згадку лишився шрам.
На серці. В душі. Заколочений
В полі десь наш кохання храм.
***
13.09.16
Час вирішив, що вже потрібно йти,
А ти своїм мовчанням говорила,
Що більше я не я, а ти не ти,
І десь поділись мої крила.
Я знаю. За дверима інший світ.
І тисячі жінок ідуть назустріч.
Можливо щастя десь у черзі роздають,
Але душа моя, як пустка.
Але і в серці також тільки ти,
І тільки ти в нейронах блудиш знову.
Скажи: «Не йди». Скажи лише: «Не йди».
Але мовчанням стелиш ти дорогу.
***
13.09.16
понад усе
понад усе
я знаю
це усе
не все
що тут у світі
створив Бог
а це усе
понад усе
і більше навіть
за усе
у світі все
що створив Бог
понад усе
створив
любов.
Україні
13.09.16
Ну і що це робиться з тобою,
Україна, мати ти моя!
Ти хіба не настраждалася в неволі?
І хіба ти в пеклі не жила?
І невже століття не палала,
І кровлею не стікала ти,
Що так волю і свободу ти зміняла
На продажні срібні копійки?
Досить може вічно відбувати,
Кризою накрившись, як рядном?
І кричати, лаятись, страждати,
Коли ось вона свобода, за селом.
Тільки треба трохи, зовсім-зовсім трохи, -
Розуму, і слова, і меча.
Україно, я твій син, з тобою
Я піду до самого кінця!
***
12.09.16
Осіннє сонце. Поле. Теплий вечір.
«Ой в полі…» дівчата голосять.
І вересневе небо на планеті,
І вересневе щастя сповивать.
І закохатись знов. Зануритись у вічність
По самі вінця. А далі, хоч потоп.
І говорити про кохання жінці,
Яку створив для тебе Бог.
***
10.09.16
Погроми моїх думок,
Моїх фантазій лелечих.
Що буде, якщо не було?
Чи буде? Чи ще не вечір?
Чи зможу я все знести?
Чи доста від Бога суті?
Життя, як хвилина. Бог
Мою освящає сутінь.
***
10.09.16
Кохання моє осіннє.
Листя осіннє летить.
Говорять зі мною вишні,
Говорять: «Життя – це мить».
Говорять: «Кохання – вітер».
Говорять: «Кохання – зима.
Я вірю їм, бо осіннє
Проміння сонця пройма.
До самого краю серця,
Де більше кохання нема.
Кохання моє осіннє.
Осіння моя душа.
- Додав: skakodub
- 25 сентября 2016
- Переглядів: 508