Ладижинська громадська рада 23 октября 2015

Соціальний магазин – передвиборча технологія чи соціальний проект?

В Ладижині напередодні виборів запрацював проект «Соціальний магазин» під політичним брендом міського голови Валерія Коломєйцева та за фінансування Нашої Ряби.

Це вже другий соціальний проект, спрямований на ладижинських пенсіонерів. Кілька місяців раніше стартував ще один проект під політичним брендом мера Ладижина – це надання щомісячної допомоги на хліб для пенсіонерів в розмірі 50 гривень.
Подібні соціальні магазини почали відкриватись по всій Україні з початком місцевих виборів і розцінюються громадською мережею ОПОРА, як непрямий підкуп виборців.

Автори подібних соціальних проектів всі, як один стверджують, що вони відкрили в першу чергу соціальні проекти, а не політичні, і спростовують звинувачення в непрямому підкупі виборців. Законодавство не регламентує діяльність соціальних магазинів і не визначає їх як передвиборчу технологію у формі непрямого підкупу виборців.

Але соціальний магазин не є якимось ноу-хау мера Ладижина Валерія Коломєйцева. В світі соціальне підприємництво вже має свою історію та усталені правила і канони.

Соціальний магазин є однією із форм соціального підприємництва, тобто підприємницька діяльність спрямована на інновативну, суттєву та позитивну зміну у суспільстві. Якщо бізнес має на меті отримання прибутку, то соціальне підприємництво повинно мати на меті збільшення соціального капіталу. Виміряти соціальний капітал неможливо індивідуально, - це груповий ресурс, який виникає при взаємодії і за різними оцінками фахівців є довірою у поєднанні з суспільним благом. У нас в народі – це називається одним словом, - «халява».

Зрозуміло, що накопичення соціального капіталу, в першу чергу в Україні, отримало свій попит в першу чергу в політичному аспекті, і поняття «соціальний капітал» стало синонім поняття «політичний капітал або «електоральний капітал» в силу того, що політика, влада та бізнес в Україні є нероздільними речами. Відповідно в Україні, соціальне підприємництво набуло зародкових та примітивних форм відповідно до стану розвитку суспільних процесів, тому соціальний магазин в політичному контексті є логічним та має буде мати попит в народі.

В Ладижині соціальний магазин став передвиборчим меседжем виборчої кампанії так чи інакше двох партій та їх кандидатів, метою якого є накопичення електорального капіталу, що повинно відобразитись на результатах виборів. Логіка цілком зрозуміла авторів Соціального магазину.

Але якщо згадати недавнє минуле, то можна говорити про плагіат та примітивізм цієї ідеї. Згадаємо місцеві вибори 2006 року. На той час одним із кандидатів на посаду міського голови було навіть відкрито соціальний магазин, який навіть працював, причому мав набагато ширший асортимент продукції за відсутності лімітів та пластикових карточок для більш широких верств населення, тобто однієї категорією пенсіонерів магазин не обмежувався.

Ще один проект соціального підприємництва пропонував ще один кандидат на посаду міського голови Василь Юрченко минулого року, який пропонував більш сучасну модель, як інноваційно, так і за кількісними та якісними показниками. Розмір допомоги, яку можна було б витратити на товари чи послуги міг складати до 500 грн на місяць. Якщо минулого року Валерій Коломєйцев піддав обструктивній критиці цей проект, то цього року це не завадило йому піаритись на подібних проектах. Подібний проект працював в місті Києві, а загалом в світі та в Україні в цілому подібні системи успішно працюють.

Не можна обійти стороною проект Народної самооборони міста Ладижин, який було запущено для воїнів АТО та їх сімей. Слід віддати належне, що це був єдиний соціальний проект, який не мав на меті політичних цілей та відповідав критеріям соціального підприємництва. Нагадаємо, що проектом передбачалось надання пластикової картки сім’ям учасників АТО по якій вони могли б придбати продукцію або послуги зі знижками. Під проект підписались десятки підприємців нашого міста.
Як показує практика, в сучасних умовах, коли в Україні економічна криза, а українці катастрофічно зубожіють, розвиток соціального підприємництва має всі передумови для бурхливого розвитку, але мова повинна йти не про примітивне фейкове підприємництво, а повинна створюватись усталена система або навіть філософія соціального підприємництва.

Якщо міський голова Валерія Коломєйцев так опікується найбільш зубожілою категорією населення, - пенсіонерами, то чому б не вести мову про комунальну аптеку міської ради, як про соціальний проект? Якщо цінова політика в цій аптеці залежить від Ладижинської міської ради та міського голови, то чому б не створити по прикладу інших міст України інший проект, - соціальну аптеку в якій будуть встановлені демпінгові ціни на ліки з рентабельністю в 3-5 %, які мають покрити витрати на логістику. На сьогоднішній день не є секретом, що комунальна аптека є лідером по цінам на ліки враховуючи своє монопольне становище в лікарні.

Якщо комунальна аптека належить всій громаді міста Ладижин і кожний ладижинець є її співвласником, то логічно, що це підприємство має задовольняти колективні потреби міста, а не окремої групи, яка бере участь в розподілі фінансових потоків та прибутку від господарської діяльності.

Якщо говорити про соціальне підприємництво, як нові можливості для розвитку міста, то після проведення місцевих виборів можна говорити про розвиток цього виду і підприємницької і суспільної активності, що повинно відобразитись в розробці міської програми.

Основним інтегратором соціального підприємництва в місті міг би стати Василь Юрченко у якого розроблена цілісна система розвитку соціального підприємництва в місті і готова до впровадження, яка реально впливає за показниками на добробут найбільш незахищених верств населення та Соціальний центр МХП, який може виступити майданчиком для соціального підприємництва.

Аналогічні відносини можна будувати в питанні проїзду в міському транспорті та інших секторах економіки міста. В контексті соціального підприємництва можна вести мову також і про сільскогоподарську кооперацію, покинуте та невикористовуване майно громади міста або бесхозне майно, викинуті з суспільства соціальні та вікові категорії ( інваліди, наркомани. ВІЛ-позитивні, колишні ув’язнені, біженці, мами з дітьми, молодь і т.д.), соціальний аутсорсінг, коли певні види послуг на підприємстві надаються ззовні соціальним підприємством (наприклад, Наша Ряба чи ДТЕК замовляє певні види послуг громадським організаціям, що прямим чином впливає на рівень податків, які сплачуються державі та соціальну активність незахищених категорій населення), комунальні соціальні підприємства, які могли б надавати послуги по демпінговим цінам ( наприклад, по виготовленню державних актів на землю та наданню інших послуг, що пов’язані з адміністративними).

Тому підсумовуючи можна прийти до висновку, що соціальний магазин –це соціальний проект, який став передвиборчою технологією, яка має залишитись і після виборів та істотно трансформуватись в більш широкий проект в напрямку збільшення асортименту та об’єму продукції, переліку пільгових категорій, а соціальне підприємництво в Ладижині повинно стати в першу чергу соціальним, а не політичним і не фейковим.

Андрій Скакодуб, голова ради управління ГО «Ладижинська громадська рада»