17 мая 2012

… а мій нарід…

04.01.2011 р.



А мій нарід знов на сніданок їв лайно.

А що зробить, - така у нього звичка:

Відсидітись у хаті на печі,

Хитатись –жити, мов травичка.



А мій нарід всю гордість поховав,

І поховав заразом волю,

Мішок дерті собі украв,

Зміняв на присмерки неволі.



А мій нарід у хаті скраю спить,

І їсть дертянії галушки.

« А що я можу?» «Що робить?»

«Далебі дали хоч би юшки».



А мій нарід минуле сплюндрував,

Стоптав і випалив навічно.

Як Бога, правди не пізнав

І пам’ять прадідів величних.



А мій нарід, невтямки як,

Перетворив свій рай на пекло,

В панів обрав жасних собак,

Що гавкають, як суче плем’я .



Це мій нарід. Моя земля.

Мої пани, народноситі.

Торують шлях в своє життя,

Живуть, яке свині при кориті.



Це мій нарід. Я його син.

В собі він хай себе здолає.

Через ганьбу почує дзвін,

Свободу й волю покохає.