Жито
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів.
Після дощиків жито дружно зійшло, "наступивши бур*янам на горло". Жито заврунилось пишніше, ніж посіви пшениці.
Чому я вибрав седератом жито? Сам не відаю. Пшеницю, ячмінь, овес - уже сіяв. Вирішив спробувати жито. Тим більше, що давно уже не бачив житнього лану. Ячмінь і пшеницю вивели низькорослими сортами, а жито - високе, буйне, ніби військо з ратищами, стоїть стіною.
Після теплої зими жито стрімко пішло в ріст, утворивши зелену щетину, крізь яку не міг пробитися навіть потужний осет. Через деякий час зелені стрілки викинули колосочки, і я перестав сприймати цей злак, як зелену масу. Це - ЖИТО, ЖИТТЯ. Україну нашу називали ЖИТНИЦЕЮ Європи.
Колосок витягнувся в довжину, став ребристим від закладених зерен, І уквітчався дівочими кульчиками, які дружно погойдувались від подиху вітру. Таку б дзвіницю збудувати ... Ото був би передзвін!.
Скинувши дівочі прикраси, колосок посріблився боками, як скроні в чоловіка. Став тугим, вагомим. Уже не стебло хитало колоском, а колосок стеблом. З кожним днем на сонці колосок набирав кольору старої бронзи, а житній лан на тлі кукурудзи мав вигляд золотавої опушки зеленого козацького кунтуша..
Врешті колос налився силою, затвердів зерном і нагнув стебло, ніби кланяючись землі. Хлібороб також, заходячи на поле, завжди знімав брилика і вклонявся врожаю. Всім колосочкам.
Зірвав я житній колосок, поклав на долоню і зрозумів нарешті, чим він мене приваблював, чим не схожий на інші .
Овес і просо мають не колоски, а кетяги суцвіть. Ячмінь і пшениця схожі - мають зерна, мають вуса, але колоски майже квадратні за формою.
Довго не міг дотумкати, що ж мені нагадує житній колос. А нагадує він опірення стріли, коли один; або колчан зі стрілами вістрями доверхи, коли колосків багато. Міцний, плаский і грізний, який носили наші войовничі пращури.
В кілометрі від мене насипаний земляний курган, а поряд часто знаходять залишки череп*яного посуду на місці древнього поселення. Хто з них сіяв жито на моєму полі тисячу років тому? Хто захоронений в кургані?
Ніхто уже не знає.... Немає очевидців...
А ЖИТО тоді уже було. І нині є. Бо воно - ЖИТО!. Тобто - ЖИТТЯ!!!.
Р.S. Привіз із села серпа. Попрошу доньку вижати жито і зробити два снопи. Одного залишу собі, а другого онуки повезуть до Києва. Може в Софії Київській знайомих йому знайдуть.?
Хоч на Фресках....
Після дощиків жито дружно зійшло, "наступивши бур*янам на горло". Жито заврунилось пишніше, ніж посіви пшениці.
Чому я вибрав седератом жито? Сам не відаю. Пшеницю, ячмінь, овес - уже сіяв. Вирішив спробувати жито. Тим більше, що давно уже не бачив житнього лану. Ячмінь і пшеницю вивели низькорослими сортами, а жито - високе, буйне, ніби військо з ратищами, стоїть стіною.
Після теплої зими жито стрімко пішло в ріст, утворивши зелену щетину, крізь яку не міг пробитися навіть потужний осет. Через деякий час зелені стрілки викинули колосочки, і я перестав сприймати цей злак, як зелену масу. Це - ЖИТО, ЖИТТЯ. Україну нашу називали ЖИТНИЦЕЮ Європи.
Колосок витягнувся в довжину, став ребристим від закладених зерен, І уквітчався дівочими кульчиками, які дружно погойдувались від подиху вітру. Таку б дзвіницю збудувати ... Ото був би передзвін!.
Скинувши дівочі прикраси, колосок посріблився боками, як скроні в чоловіка. Став тугим, вагомим. Уже не стебло хитало колоском, а колосок стеблом. З кожним днем на сонці колосок набирав кольору старої бронзи, а житній лан на тлі кукурудзи мав вигляд золотавої опушки зеленого козацького кунтуша..
Врешті колос налився силою, затвердів зерном і нагнув стебло, ніби кланяючись землі. Хлібороб також, заходячи на поле, завжди знімав брилика і вклонявся врожаю. Всім колосочкам.
Зірвав я житній колосок, поклав на долоню і зрозумів нарешті, чим він мене приваблював, чим не схожий на інші .
Овес і просо мають не колоски, а кетяги суцвіть. Ячмінь і пшениця схожі - мають зерна, мають вуса, але колоски майже квадратні за формою.
Довго не міг дотумкати, що ж мені нагадує житній колос. А нагадує він опірення стріли, коли один; або колчан зі стрілами вістрями доверхи, коли колосків багато. Міцний, плаский і грізний, який носили наші войовничі пращури.
В кілометрі від мене насипаний земляний курган, а поряд часто знаходять залишки череп*яного посуду на місці древнього поселення. Хто з них сіяв жито на моєму полі тисячу років тому? Хто захоронений в кургані?
Ніхто уже не знає.... Немає очевидців...
А ЖИТО тоді уже було. І нині є. Бо воно - ЖИТО!. Тобто - ЖИТТЯ!!!.
Р.S. Привіз із села серпа. Попрошу доньку вижати жито і зробити два снопи. Одного залишу собі, а другого онуки повезуть до Києва. Може в Софії Київській знайомих йому знайдуть.?
Хоч на Фресках....
[TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG]
Жито
Петро Войт
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів. Після дощиків жито дружно зійшло, "...
15 03 2021
Витрішки
Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
26 02 2020
Волошка
Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
26 02 2020
Земля
Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
26 02 2020
Золота куля
Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
14 02 2020
Недодана вартість
Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
14 02 2020