Завантаження. Почекайте будьласка...
ВІтаємо на нашому сайті Сайт присвячений мистецькому життю ладижинської громади

Щоб лтримати доступ для розміщення на сайті своїх матеріалів, надішліть на E-mail sobor24321@ukr.net бажаний логін та пароь.
Також можете надіслати свої іия та по-батькові, Ваш населений пункт, Ваше фото. Або ж , після реєстрації можете вказати ці дані самостійно
ПОТОКИ: Скакодуб, Петро Войт, ганна соловей, збірка Джерела України, микола шерник, Василь Панцирєв, Стожари-новини, поетичні читання, стожари, іван ткаченко, Войт, василь ковтун, новини, збірка Дерела України, бібліотека, вітковський, голодомор, київ, максим кирилюк, панцирєв ПОКАЗАТИ УСІ ПОТОКИ
voit

Волошка

З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо пролітало, як яструб, стрімко й невмолимо. Не хватало часу для статечних розмов і посиденьок.
Коли починалась сльотава осінь і сніжна зима, ми деколи після уроків слухали пісні та розповіді тітки Анни, Василевої мами.
Під потріскування дров у грубі й запашного димку вологої кори вона розказувала казки про богатирів, які визволяли своїх наречених із високих неприступних веж.
Одного разу після такої казки до мене підійшла

шестирічна Василева сестричка Василинка, попросилась до мене на коліна й мовила:
- Я хочу бути твоєю дружиною. Ти візьмеш мене заміж? І я, 10-річний хлопчик, відповів:
- Звичайно, ти ж така славненька.
Василинка насправді була дуже схожою на ляльку- великі сині очі з пухнастими віями, білява шапка кучерявого волосся - вилита Мальвіна.
-Тільки ти мене Ваською не називай, бо я дівчинка.
Васька -то мій братик.
- Добре- відповів я - буду звати тебе Веселинкою або Волошкою.
З того дня, як тільки я приходив до Василя, Василинка умощувалась на моїх колінах і невідривно дивилася на мене, деколи торкаючись пальчиком мого лиця.
Наші матері кепкували з мене: "Усе, Миколо, ти вже заручений."
Коли Василинка пішла до першого класу, то йшла разом зі мною й Василем, міцно тримаючись за мій вказівний палець лівої руки. За праву руку вона братись не хотіла. Чому? Невідомо.
У школі під час перерви Василинка часто підбігала до мене просто так, щоб узяти мене за руку, а коли я гладив її голівку з бантиком, усміхнена бігла до своїх однокласників. Деякі острослови почали співати: "Ділі-ділі тесто, жених і невеста", але я був хлопчиком кріпкеньким і не схильним до дипломатії. Тож розквашені носи співаків швидко переконали в їх неправоті.
У 7-8-х класах, коли підлітки уже починають пострілювати очима один в одного, а потім проважання симпатіі додому, ніяк не позначилось у відношенні Василинки до мене. Вона завжди зустрічала мене із сяючими очима, сідала за стіл проти мене й мовчки дивилась. Коли я збирався додому, Василинка підходила,

брала мою руку, другою гладила, бо хотіла, щоб я знову повертався.
Закінчивши 8-річку у своєму селі, я пішов довчатися в сусіднє село, де була 10-річка. З початком зими учнів інших сіл поселяли в гуртожитку, де ми весь тиждень жили й тільки на суботу й неділю поверталися додому.
Коли я зайшов до Василя після тижневої відсутності, Василинка вихором підлетіла до мене, обійняла й промовила:
- Ти вже дома..
Так було кожної суботи. Вона нічого не хотіла - просто чекала.
Коли після закінчення школи я вступив до інституту, проводжаючи мене, клюнула поцілунком в щоку й сказала:
-Пам'ятай, ти мій..
Я приїжджав нечасто в гості до батьків, Василинка мене не приватизовувала, але місцеві дівчата моїх загравань не приймали.
- Он твоя Волошка дивиться, - казали вони.
Наші відносини з Василинкою не переросли в більш тісні, але її присутність я відчував скрізь. Здавалося, протягну руку, й з'явиться усміхнена Василинка, яку ніщо не хвилює, крім моєї присутності.
Після закінчення інституту мене забирали в армію, і коли я прощався з батьками й сусідами, Василинка взяла мене за руку, відвела в сторону і, дивлячись мені у вічі, сказала :
- Пам'ятай, я тебе чекатиму..Завжди.
Листувалися ми регулярно, але в листах не було любовного шалу. Я ще не зовсім відкрив своє серце, а вона своє тримала в кулаці.
Після закінчення школи Василинка вступила до Одеського мед інституту й вперто гризла науку.

Повертався я з армії зненацька, бо й сам не знав, коли відпустять. Поки дійшов від автобусної зупинки, здороваючись із односельчанами, то мати уже знала, що Микола повернувся.
Гості, яких запросили тато й мама, щоб відсвяткувати моє повернення, зібрались пізно, аж коли нагодували всю живність у своїх господах. У половині ночі іще йшли жваві розмови та спогади чоловіків, які раніше відслужили.
Біля другої години ночі, коли уже всі розійшлися, а я допомагав матері прибирати зі столу, раптово відчинилися двері й забігла Василинка. Не ховаючись від моїх батьків, вона міцно мене обійняла, поклала голову на плече й з видихом промовила :
-Ти повернувся!
-Ти звідкіля взялась ?
-З потяга.
-А хто ж тебе привіз ?
-Пішки...
За 8 кілометрів, у північ, пішки???!!!! Я гладив її по голові й шепотів на вухо
-Дурненька, хіба ж так можна ?
-Ти повернувся-повторювала Василинка..
Через день я провів свою Волошку до потяга до Одеси, бо до навчання вона відносилася дуже серйозно.
Увечері, коли ми були одні, мати запитала, як я планую дальше своє майбутнє.
- Ми ж бачимо, як до тебе Василинка відноситься, - сказала мати.
-Потрібно в житті за якийсь берег зачепитись, -відповів я. Поїду в Дніпропетровськ, куди мене направили після інституту.
На заводі почав працювати з повною віддачею. Працював позмінно, і мені виділили кімнату в сімейному гуртожитку, щоб міг відпочити після роботи.

Ця нічна зміна нічим не відрізнялася від інших. Я підіймався по технологічній драбині на висоті 25 метрів, і раптом моя опорна нога поїхала вбік ( чи то мастило хтось пролив, чи щось інше), а друга пірнула між поперечин, і я повис на ній, відчув тільки хрускіт і дикий біль.
Добре, що хлопці знали, куди я пішов, і коли довго не повертався, пішли шукати.
Я висів донизу головою, судорожно тримаючись за перила однією рукою. Знімали мене за допомогою крана в кориті для розчину цементу.
Я цьго не пам'ятаю, тому що втратив свідомість, як тільки відчув руки рятівників. Як мені частинами складали ногу в лікарні, як накладали гіпс, не пам'ятаю нічого.
Через тиждень мене виписали на лікарняний, і я з милицями міг скакати по кімнаті. Батькам написав, що сильно вивихнув ногу, а правду написав лише другу Василю.
Одного ранку у двері кімнати постукали, і, я, приладнаши костурі, пострибав до дверей. Відкрив і остовпів: переді мною стояла моя Волошка. Я випустив милицю з рук і чуть не впав. Василинка підхватила мене, посадила на диван, присіла навпочіпки і, поклавши голову мені на коліна, сказала:
-Усе. Я від тебе уже нікуди не піду.
-А інститут ?
-Я перевелась у Дніпропетровський інститут, перейшла на хірургічний факультет і лікуватиму тебе. Будеш моєю дипломною роботою.
Кращого лікаря я й не бажав. Через тиждень вона залишилась у мене ночувати. Ось тоді й відкрились навстіж двері в моєму серці… Їх вирвало разом із завісами… Усе, що здавалось замороженим, тепер вилилося в обійми моєї Веселинки, голубоокої Волошки.

Ми не могли прожити й 20-ти хвилин, щоб не доторкнутись один до одного. Робочі дні для нас тяглися, як тюремні роки.
До закінчення Василинкою інституту я отримав квартиру, а потім у нас появився букет волошковий : синочок Василько ї дівчатка Аня та Марійка. І всі, як один, з блакитними очима.
Повиростали й роз'їхалися діти, примноживши волошкове поле. Ми залишились удвох, але так само не можемо пройти один біля одного, щоб не доторкнутися рукою.

І ось її не стало… Згасли голубі зірочки очей.

Вона тримала своїми схудлими руками мої руки й говорила :
- Я завжди буду з тобою... А ти довго не вдовуй, знайди собі супутницю в дорогу, яку залишилося пройти..Я завжди буду з тобою..
Ось уже п'ть років, як я сам, але не можу взяти за руку іншу жінку.

Веселинка, Васильок, Волошка - завжди перед очима…

  • 0
Автор: Петро Войт (50 публікації)
26 02 2020

Добавить комментарий

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Вставка спойлера | Вставка email
Код:
captcha
Введите код:
[TWIG]
voit

Витрішки

Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Волошка

Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Земля

Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Золота куля

Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Недодана вартість

Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Крижопіль

Петро Войт
Було це ще до війни з Московією на Донбасі. Приїхали до мене гості з Москви – родичі по лінії дружини. Через декілька днів відпочинку в нашому чудовому місті невістка–росіянка запитала мене:– «А я слы...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG]