Витрішки

Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.
– А куди? – запитав він.
– За витрішками, – не довго думаючи, сказав я.
– А що це таке, де їх шукати, – запитав онук..
– Так і я не знаю. Тож разом будемо їх і шукати, – відповів я.
І ми пішли. Першою зустрічною була молода дівчина, яка стояла на тротуарі. Онук, підійшовши, запитав її:
– Скажіть, будь ласка, де тут у вас витрішки знаходяться?
У відповідь прозвучало:
– Не знаю, я не місцева.
Я зрозумів, що прогулянка буде цікавою. Наступною
«жертвою» стала моя знайома.

– Галю, – запитав я, – де тут у нас витрішки знаходяться?
Прослідувала пауза. Зморщивши лоба, вона питає:
– Які витрішки?
– Які, які!..Ось онук витрішки шукає, а ніхто не знає, що це таке, і де воно є.
Нарешті вона збагнула і, стримуючи сміх, запропонувала спитати жінок, які біля дороги продають квіти.
Підійшли ми з онуком до квітникарок, і Гліб питав у першої з них:
– Де тут у нас витрішки водяться?
Тітка завмерла, підняла очі вверх і задумалася. Потім протяжно відповіла:
– Я не зна-а-ю…
Тут у Гліба лопнув терпець і він, розвівши руки в сторони, з осудом промовив:
– Та що ж це таке, що ніхто в Ладижині не знає, де знаходяться витрішки? Де ж їх шукати?
Тут жіночки все зрозуміли і, ховаючи обличчя в букетах квітів, почали давати поради. Радили і в міліцію звернутись, і в міськраду. Словом, пішли ми далі. По дорозі іще декількох людей запитали про витрішки, залишаючи за собою усміхнених людей і море доброго настрою. Так і дійшли ми до центральної міської площі. Онук глянув і як закричить:
– Дідусю, ось же вони – витрішки! Я уже зрозумів, що це таке!..
А на площі були встановлені батути, працювали фонтани, грала музика. Нарешті, ми знайшли те, що шукали. Коли ми з онуком вернулися додому, дочка й бабуся уже знали, що дідусь з онуком витрішки шукають в Ладижині.

Я не всіх запам’ятав, кого ми запитували, але пізніше, коли я купував квіти, мене тітонька з усміхом запитала – чи знайшли ми з онуком ті кляті витрішки. Мабуть, це не лише мені запам’яталося...