Земля

Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім водичка рікою поплила асфальтом. На газонах ні краплі дощу не

пропало, земля прийняла водичку спрагло й жадібно, аж трава ворушилась.
Потім сяйнуло сонечко. Почало прогрівати повітря й землю, аж туман піднявся над травою.
Повітря таке насичене пахучою вологою, що, коли вдихає, хочеться його прожувати. Мене нестерпно потягло на щойно засаджений город.
Пройшов по мокрій іще стежині, став посеред городу й глянув на рівненьку чорну площу городу. Земля кучерявилась веселим туманом.
Вона дихала... Вона жила...
Мені захотілося погладити землю рукою, ніби живіт любої дружини з довгоочікуваною вагітністю, притулити вухо до її лона, вислуховуючи порухи життя, започаткованого тобою.
Насіння засіяне й засаджене, земля напоєна дощем, і залишилося діждатись дива народження.
Звичайно, першим виткнеться із землі бур'янець чи дика травинка, але земля має свої вподобання, і її смаки не співпадають з людськими, тому що густі бур'яни й хащі - найкращий урожай для землі. Як кажуть, на корінні бур'янів тримається земля.
Потім уже з'являться паростки тих рослин і злаків, ради яких я копав і вичищав землю від бур'янів, поливав потом цю землю.
Головне - знайти золоту середину, щоб людина, добуваючи собі їжу, не нашкодила своїй годувальниці - Землі.