Завантаження. Почекайте будьласка...
ВІтаємо на нашому сайті Сайт присвячений мистецькому життю ладижинської громади

Щоб лтримати доступ для розміщення на сайті своїх матеріалів, надішліть на E-mail sobor24321@ukr.net бажаний логін та пароь.
Також можете надіслати свої іия та по-батькові, Ваш населений пункт, Ваше фото. Або ж , після реєстрації можете вказати ці дані самостійно
ПОТОКИ: Скакодуб, Петро Войт, ганна соловей, збірка Джерела України, микола шерник, Василь Панцирєв, Стожари-новини, поетичні читання, стожари, іван ткаченко, Войт, василь ковтун, новини, збірка Дерела України, бібліотека, вітковський, голодомор, київ, максим кирилюк, панцирєв ПОКАЗАТИ УСІ ПОТОКИ
voit

Українські нунчаки

Цю історію я почув, коли був ще малим, від своєї покійної бабусі, яка почула це від своєї мами. Це було давно. Забув би я зовсім її, та недавно, коли був у селі, поліз

на горище й під старим сіном, у самому куточку, наткнувся на старого ціпа.
Він уже нікуди не годився – ціпилно й биток потріскали, капиця (шкіряна деталь, яка їх з’єднує) – з’їдена мишами. Та в руках відчувалась його в минулому потуга й несхибність удару. Отож попробую вам переказати цю історію.
Жнива в Україні завжди були святом. Священики благословляли людей і поля, дзвонили дзвони в церквах. Виїжджали в поле на жнива всі, крім зовсім старих і маленьких діток. Жнива починались.
Пучки жита, скільки захвачувала рука, зрізали серпом й складали в купку, з якої формувався сніп. Його перев’язували солом’яним перевеслом. Снопи в’язали молоді люди: за батьком – син, за мамою донька. Отож сніп був товщиною обійнятого хлопця чи дівчини.
Наприкінці дня всі нажаті снопи складали в копи чи полукіпки – відповідно 60 чи 30 снопів. А по верху – копа мала вигляд козацької шапки – конусом вверх. На самій же її вершині встановлювали розпушений сніп, основою догори, що називалось «ламати шапку».
Тепер ця споруда не боялась ні вітру, ні дощу – міцно стояла на землі. А вода при дощі стікала по соломі вниз, не шкодячи врожаю. Урожай мав вистояти в копах, дозріваючи в колосках, а солома – висохнути, щоб потім не пріла.
Солома в той час була й будівельним матеріалом, і периною. Так що її берегли. Допоки врожай визрівав у копах та копицях, люди готовили клуні й стодоли для зберігання снопів, а також токи для обмолоту збіжжя.
Не кожен мав змогу зробити для себе тік: це втоптаний із глини й полови майданчик, де розстеляли й обмолочували снопи. То ж були й громадські токи, куди привозили своє збіжжя різні люди. Були й професійні молотники – це не ті про, яких казали: оце молотник–макітру вареників

вмолотив. А ті, про яких з повагою казали: оце молотник – три копи в день вимолочує.
Молотили снопи ціпами. Були справжні майстри- віртуози: на побиття об заклад міг одним ударом ціпа розколоти горіха, а не розтрощити його, одним ударом забити металевого ухналя в дубову колоду. Правда, потім приходилось міняти било. Але верхом майстерності було
– збити шапку з голови парубка, на що наважувались тільки одиниці. Бо був ризик – якщо схибить майстер, то голова трісне, як гарбуз.
На току було гамірно й весело. Дівчата носили й розстеляли снопи, хлопці молотили. Потім зв’язували в околоти уже пусту солому, а жито збирали в мішки.
… Раптом здалеку почувся собачий лемент, людські крики. Удалині показався озброєний загін польської шляхти, які собаками заганяли зайців. Побачивши людей, п’яні шляхтичі галопом підскочили на тік, вихопили двох дівчат і, кинувши поперек сідел, повернули в поле. Хлопці кинулися спасати дівчат. То ж одного зарубали шаблею, а іншого проткнули списом.
На захист з ціпами в руках кинулися Петро й Василь. Пани зареготали й з нагаями накинулись на хлопців. Раптом два передніх шляхтичі злетіли з коней, які впали з перебитими ногами, а один кінь із розтрощеним черепом. Більшим числом кинулись нападники на хлопців, наставивши списи й шаблі, та від прицільних ударів ціпами тріщали, як сірники, древка списів, вилітали з рук шаблі, а з голів – мізки. Поки в панів була паніка, хлопці дременули через поле в ліс, де їх уже не могли дістати вершники.
Казали потім люди, що появились на Січі два завзяті козаки: Ціп та Било, які не знали жалю до панів. Що з ними було далі – не відає ніхто.
Слава лицарям.

P. S. Хто не знає, що таке ціп? Це ті самі японські нунчаки, тільки в десять разів більші. Довжина ціпилна – до двох метрів, а била – до метра. Цей інструмент, який українцями використовувався більше тисячу років, уже зникає з пам’яті людської. А ось японці знайшли йому примінення, змінивши до свого зросту й своїх потреб. В українців увесь реманент мав подвійне призначення.
  • 0
Автор: Петро Войт (51 публікації)
14 02 2020

Добавить комментарий

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Вставка спойлера | Вставка email
Код:
captcha
Введите код:
[TWIG]
voit

Жито

Петро Войт
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів. Після дощиків жито дружно зійшло, "...
  • 0
15 03 2021
[/TWIG][TWIG]
voit

Витрішки

Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Волошка

Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Земля

Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Золота куля

Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Недодана вартість

Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG]