Українські карасі

Продавались коропи й товстолоби, лящі й судаки, сомики й окунці. Мені ж захотілось карася. Такого рум’яного соковитого карася, щоб можна було похрумтіти засмаженим хвостом і боковими плавцями. Рибу продавали в коритах із водою, але при десяти градусах морозу вона замерзла разом з водою, так що рибка була свіжомороженою.
Прийшовши додому, пакет із рибою я поставив у кухонну раковину, щоб розмерзалася. Через деякий час я почув незрозумілі звуки з кухні. Зайшов туди і побачив, що мої карасі ожили і, вистрибнувши з раковини, танцювали по столі.
Моя дружина сказала, що чистити живою не буде:

– Мені здається, що вона кричить від болю, тільки ми не чуємо.
Мабуть, Господь позбавив голосу цю істоту, коли визначив її людям для їжі.
Робити нічого, сам купив–сам і чистити буду.
Почистив, промив, склав у велику емальовану миску й попередив дружину, що свою частину роботи я зробив. Прийшло хвилин із тридцять, поки дружина зібралась до риби, коли чує зове мене на кухню.
– Дивись на свою рибу – одна стрибала по столі, а дві на долівці.
Це уявити собі важко: виловлена звечора, заморожена, а тепер і без нутрощів, вона іще стрибає.
Карась може жити в будь-якій водоймі, вижити в болоті, якщо спустити воду з водойми, ожити з куска льоду, коли він розтане. Унікальна риба.
Аналогія недоречна, але ця риба нагадує мені українців. Як нас не нищили, не морили голодом, убивали на війнах, лишили рідної мови та повністю знищити нікому несила. Тільки трішки-трішки тепла – вже українці в Сибіру грядки сіють; трішки-трішки сонечка – українці множаться і кріпнуть.
А ось з мовою поки що, як і в риби, та з часом і це минеться. Не будемо ми безмовною, безголосою рибою, яку вирощують для їжі. Скоро український карась стане колючим неподатливим окунем, а потім навіть хижою щукою, на яку мало хто наважиться нападати.