Страх

Легко відчувати себе правдолюбцем, борцем за справедливість, коли тобі нічого не загрожує. Це треба також пам’ятати. У 1960-х роках, коли батько й мати нарікали на погане життя, я сказав. , що самі в цьому винуваті, бо нічого не зробили, аби щось покращити в своєму житті. Я був комсомольцем і багато чого не знав. У 1970-х я приїхав із міста до батьків у гості. Це було якраз у

переддень виборів до Верховної Ради СРСР. Ми сіли за стіл, погомоніли про життя, випили по чарці. Потім із батьком вийшли на вулицю покурити. Сиділи розмовляли, а потім батько питає:
– Ти де будеш голосувати, – у нас в селі чи взяв відкріплення?
– Я за цих дурнів не буду голосувати ні в місті, ні в селі.
Пішли вони всі до…
Довго батько мовчав з похиленою головою. Потім, обнявши голову руками, якимось чужим, захриплим голосом сказав:
– Боже, що вони з нами зробили!? – І так декілька разів.
– Коли ти таке сказав про вождів і вибори, мене як жаром обсипало. Як я злякався – аж заціпенів. Я оглянувся, чи ніхто цього не чув. Ще не так давно за такі слова можна було двадцять п’ять років тюрми отримати. Я ж на війні сім років був, смертей надивився вдосталь, полон, партизани... Здавалося, чим іще мене можна налякати? А зараз – злякався. Хай не за себе, а за тебе. Та злякався. Мабуть, цей страх помре тільки разом із моїм поколінням.
Це всмокталось у кров під час розкуркулення, коли мою семирічну матір із чотирма ще меншими сестрами ій братом, викинули голими й босими з батьківської хати. Це голодомор, коли на вулиці лежали мертві сусіди, це війна. Потім висилка і війна.
Весь цей страх жив з ними все життя, гнітив і гнув голови до землі. , не даючи прямо глянути в очі вищому по посаді. Так, це страшно. У моєму поколінні страху не було, але острах був. І ось рік тому назад у Києві правнуки дідів і наші онуки вирішили вигнати із серця той страх назавжди, змити його хоч і своєю кров’ю. Щоб не було батькам страшно за дітей, а дітям за батьків. Щоб у серці не було місця страхові, щоб там жило тільки щастя й любов.

Уперед, мої земляки, тому що правнуки й онуки тих, хто морив голодом наших дідів і батьків знову прийшли на нашу землю сіяти страх і горе. Але страху перед ними в українців уже немає. Хай вони бояться нас, бо ми все пам’ятаємо!!!