Страх
Легко відчувати себе правдолюбцем, борцем за справедливість, коли тобі нічого не загрожує. Це треба також пам’ятати. У 1960-х роках, коли батько й мати нарікали на погане життя, я сказав. , що самі в цьому винуваті, бо нічого не зробили, аби щось покращити в своєму житті. Я був комсомольцем і багато чого не знав. У 1970-х я приїхав із міста до батьків у гості. Це було якраз у
переддень виборів до Верховної Ради СРСР. Ми сіли за стіл, погомоніли про життя, випили по чарці. Потім із батьком вийшли на вулицю покурити. Сиділи розмовляли, а потім батько питає:
– Ти де будеш голосувати, – у нас в селі чи взяв відкріплення?
– Я за цих дурнів не буду голосувати ні в місті, ні в селі.
Пішли вони всі до…
Довго батько мовчав з похиленою головою. Потім, обнявши голову руками, якимось чужим, захриплим голосом сказав:
– Боже, що вони з нами зробили!? – І так декілька разів.
– Коли ти таке сказав про вождів і вибори, мене як жаром обсипало. Як я злякався – аж заціпенів. Я оглянувся, чи ніхто цього не чув. Ще не так давно за такі слова можна було двадцять п’ять років тюрми отримати. Я ж на війні сім років був, смертей надивився вдосталь, полон, партизани... Здавалося, чим іще мене можна налякати? А зараз – злякався. Хай не за себе, а за тебе. Та злякався. Мабуть, цей страх помре тільки разом із моїм поколінням.
Це всмокталось у кров під час розкуркулення, коли мою семирічну матір із чотирма ще меншими сестрами ій братом, викинули голими й босими з батьківської хати. Це голодомор, коли на вулиці лежали мертві сусіди, це війна. Потім висилка і війна.
Весь цей страх жив з ними все життя, гнітив і гнув голови до землі. , не даючи прямо глянути в очі вищому по посаді. Так, це страшно. У моєму поколінні страху не було, але острах був. І ось рік тому назад у Києві правнуки дідів і наші онуки вирішили вигнати із серця той страх назавжди, змити його хоч і своєю кров’ю. Щоб не було батькам страшно за дітей, а дітям за батьків. Щоб у серці не було місця страхові, щоб там жило тільки щастя й любов.
Уперед, мої земляки, тому що правнуки й онуки тих, хто морив голодом наших дідів і батьків знову прийшли на нашу землю сіяти страх і горе. Але страху перед ними в українців уже немає. Хай вони бояться нас, бо ми все пам’ятаємо!!!
переддень виборів до Верховної Ради СРСР. Ми сіли за стіл, погомоніли про життя, випили по чарці. Потім із батьком вийшли на вулицю покурити. Сиділи розмовляли, а потім батько питає:
– Ти де будеш голосувати, – у нас в селі чи взяв відкріплення?
– Я за цих дурнів не буду голосувати ні в місті, ні в селі.
Пішли вони всі до…
Довго батько мовчав з похиленою головою. Потім, обнявши голову руками, якимось чужим, захриплим голосом сказав:
– Боже, що вони з нами зробили!? – І так декілька разів.
– Коли ти таке сказав про вождів і вибори, мене як жаром обсипало. Як я злякався – аж заціпенів. Я оглянувся, чи ніхто цього не чув. Ще не так давно за такі слова можна було двадцять п’ять років тюрми отримати. Я ж на війні сім років був, смертей надивився вдосталь, полон, партизани... Здавалося, чим іще мене можна налякати? А зараз – злякався. Хай не за себе, а за тебе. Та злякався. Мабуть, цей страх помре тільки разом із моїм поколінням.
Це всмокталось у кров під час розкуркулення, коли мою семирічну матір із чотирма ще меншими сестрами ій братом, викинули голими й босими з батьківської хати. Це голодомор, коли на вулиці лежали мертві сусіди, це війна. Потім висилка і війна.
Весь цей страх жив з ними все життя, гнітив і гнув голови до землі. , не даючи прямо глянути в очі вищому по посаді. Так, це страшно. У моєму поколінні страху не було, але острах був. І ось рік тому назад у Києві правнуки дідів і наші онуки вирішили вигнати із серця той страх назавжди, змити його хоч і своєю кров’ю. Щоб не було батькам страшно за дітей, а дітям за батьків. Щоб у серці не було місця страхові, щоб там жило тільки щастя й любов.
Уперед, мої земляки, тому що правнуки й онуки тих, хто морив голодом наших дідів і батьків знову прийшли на нашу землю сіяти страх і горе. Але страху перед ними в українців уже немає. Хай вони бояться нас, бо ми все пам’ятаємо!!!
[TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG]
Жито
Петро Войт
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів. Після дощиків жито дружно зійшло, "...
15 03 2021
Витрішки
Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
26 02 2020
Волошка
Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
26 02 2020
Земля
Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
26 02 2020
Золота куля
Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
14 02 2020
Недодана вартість
Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
14 02 2020