Завантаження. Почекайте будьласка...
ВІтаємо на нашому сайті Сайт присвячений мистецькому життю ладижинської громади

Щоб лтримати доступ для розміщення на сайті своїх матеріалів, надішліть на E-mail sobor24321@ukr.net бажаний логін та пароь.
Також можете надіслати свої іия та по-батькові, Ваш населений пункт, Ваше фото. Або ж , після реєстрації можете вказати ці дані самостійно
ПОТОКИ: Скакодуб, Петро Войт, ганна соловей, збірка Джерела України, микола шерник, Василь Панцирєв, Стожари-новини, поетичні читання, стожари, іван ткаченко, Войт, василь ковтун, новини, збірка Дерела України, бібліотека, вітковський, голодомор, київ, максим кирилюк, панцирєв ПОКАЗАТИ УСІ ПОТОКИ
voit

Сила Антея

Прочитав онукам міф про Антея, про любов до своєї землі, як про це писали древні. Та через декілька днів ця тема знайшла продовження. Зустрів я свою землячку, якій уже за сімдесят. Вона давно виїхала із села та й не навідувалась туди бозна скільки, бо нікого з рідних там уже не залишилося.
Розпитувала про своїх колишніх сусідів, подруг, а потім і каже:
– Так хочеться поїхати в село, походити по тих стежинах, де бігала малою, піти на гірку, де зимою «на рукаві куфайки» ковзалася по льодовій доріжці.
І таким смутком повіяло з її очей, як у дитини, у якої пропала мама. Чомусь у міських жителів немає такої прив’язаності до місця, де народився, тому що знесли старий будинок, перейменували вулицю – все, батьківщини немає. Кажуть, де народився – там і пригодився. Це так, але не зовсім.
Народитися на землі мало – треба там ще й коріння пустити. Ось тоді вона навіки твоя, навіть якщо ти про це не думаєш.
Мій батько працював агрономом і чомусь його переводили із села в село, так що я до шести років пожив у трьох селах, поки не осіли в селі Побірка, як виявляється, уже назавжди.
Так от про ті місця, де я жив тимчасово, просто згадую як факт і все. А ось про останнє місце – розмова особлива. Твоя земля – це те місце, де тобі довірили пасти гусей. І ця дика шумлива зграя підкоряється тобі, а страшний сірий

гусак почав з повагою на тебе дивитись. Хоча, мабуть, не на тебе, а на довгу хворостину у твоїх руках.
Бігаючи по травичці босими ноженятами, ти залишаєш свої слідочки, які потім проростають корінням. Де пас корову, де ходив по гриби, де вирізав на гладенькій корі осокори ім’я першої дівочої симпатії.
І не знаєш ти, що до вісімнадцяти років, коли ти готуєшся у «світи» навчатися чи працювати, що коріння твоє залишилося тут назавжди.
І де б ти не був, де б тебе не носило – ти повернешся в ці місця, нехай не на завжди, а тільки пройтись стежками й доріжками, де проросло твоє коріння.
Ще до сорока років ти отримуєш енергію від сім’ї і друзів, а після п’ятдесяти тобі хочеться відвідати батьків уже не за обов’язком, а за покликом душі. Мабуть, – підкріпитись батьківським теплом. А коли не стало уже батьків, а енергії в тобі все менше – тебе мимоволі тягне в ті місця, де пройшло твоє дитинство. Щоб знайти хоч маленькі корінчики й поповнити свою енергію від далекого дитинства і юності, повних здоров’я й надій.
Ось і їдуть старенькі дідусі й бабусі, незалежно від статків і статусу, попрацювати на батьківському городі чи в садку, не маючи від цього майже ніякої вигоди, не вдаючись до аналізу своїх дій. Просто там відпочиває душа й дихається легше. А якщо людина до старості прожила в селі, то, забравши її в інше місце, ви прирікаєте її на швидку смерть.
Без коріння дерево не росте! Антей мав силу від своєї землі. Греки були мудрі люди!
  • 0
Автор: Петро Войт (51 публікації)
14 02 2020

Добавить комментарий

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Вставка спойлера | Вставка email
Код:
captcha
Введите код:
[TWIG]
voit

Жито

Петро Войт
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів. Після дощиків жито дружно зійшло, "...
  • 0
15 03 2021
[/TWIG][TWIG]
voit

Витрішки

Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Волошка

Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Земля

Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
  • 0
26 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Золота куля

Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG][TWIG]
voit

Недодана вартість

Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
  • 0
14 02 2020
[/TWIG]