Сила Антея

Прочитав онукам міф про Антея, про любов до своєї землі, як про це писали древні. Та через декілька днів ця тема знайшла продовження. Зустрів я свою землячку, якій уже за сімдесят. Вона давно виїхала із села та й не навідувалась туди бозна скільки, бо нікого з рідних там уже не залишилося.
Розпитувала про своїх колишніх сусідів, подруг, а потім і каже:
– Так хочеться поїхати в село, походити по тих стежинах, де бігала малою, піти на гірку, де зимою «на рукаві куфайки» ковзалася по льодовій доріжці.
І таким смутком повіяло з її очей, як у дитини, у якої пропала мама. Чомусь у міських жителів немає такої прив’язаності до місця, де народився, тому що знесли старий будинок, перейменували вулицю – все, батьківщини немає. Кажуть, де народився – там і пригодився. Це так, але не зовсім.
Народитися на землі мало – треба там ще й коріння пустити. Ось тоді вона навіки твоя, навіть якщо ти про це не думаєш.
Мій батько працював агрономом і чомусь його переводили із села в село, так що я до шести років пожив у трьох селах, поки не осіли в селі Побірка, як виявляється, уже назавжди.
Так от про ті місця, де я жив тимчасово, просто згадую як факт і все. А ось про останнє місце – розмова особлива. Твоя земля – це те місце, де тобі довірили пасти гусей. І ця дика шумлива зграя підкоряється тобі, а страшний сірий

гусак почав з повагою на тебе дивитись. Хоча, мабуть, не на тебе, а на довгу хворостину у твоїх руках.
Бігаючи по травичці босими ноженятами, ти залишаєш свої слідочки, які потім проростають корінням. Де пас корову, де ходив по гриби, де вирізав на гладенькій корі осокори ім’я першої дівочої симпатії.
І не знаєш ти, що до вісімнадцяти років, коли ти готуєшся у «світи» навчатися чи працювати, що коріння твоє залишилося тут назавжди.
І де б ти не був, де б тебе не носило – ти повернешся в ці місця, нехай не на завжди, а тільки пройтись стежками й доріжками, де проросло твоє коріння.
Ще до сорока років ти отримуєш енергію від сім’ї і друзів, а після п’ятдесяти тобі хочеться відвідати батьків уже не за обов’язком, а за покликом душі. Мабуть, – підкріпитись батьківським теплом. А коли не стало уже батьків, а енергії в тобі все менше – тебе мимоволі тягне в ті місця, де пройшло твоє дитинство. Щоб знайти хоч маленькі корінчики й поповнити свою енергію від далекого дитинства і юності, повних здоров’я й надій.
Ось і їдуть старенькі дідусі й бабусі, незалежно від статків і статусу, попрацювати на батьківському городі чи в садку, не маючи від цього майже ніякої вигоди, не вдаючись до аналізу своїх дій. Просто там відпочиває душа й дихається легше. А якщо людина до старості прожила в селі, то, забравши її в інше місце, ви прирікаєте її на швидку смерть.
Без коріння дерево не росте! Антей мав силу від своєї землі. Греки були мудрі люди!