Перелаз мій перелаз

Якби мені не тиночки Та не перелази,
Ходив би я до дівчини По чотири рази...
Укр. нар. пісня

У житті українців перелаз і кладка займають таке ж почесне місце, як верба й калина у піснях і думах. Та

перелаз і кладка мають іще й важливе практичне й стратегічне значення. Господа українця огороджена тином, щоб чужа худоба не забрідала на подвір’я й не паплюжила грядки. А ще, Боже борони, – потопче квіти, які ростуть повсюди, а височенні мальви аж на вулицю поверх тинá видно.
Мабуть, ці тини планували колишні запорожці, які уміло насипали земляні вали навкруг свого війська, залишаючи тільки один вхід і бійниці для оборони. За вхід у дворище слугували ворота, куди запускали худобу й заїздив возом на волах чи конях сам хазяїн, а роль бійниці виконував перелаз. Він розділяв двір від вулиці. Це був отвір у плетеному тині,́ який не досягав землі й через нього не могли перелізти гуси, качки, вівці й дрібні дітлахи. Правда, вони швидко навчались вилазити на тинá й пізнавати світ поза межами подвір’я. Але за перелаз ні-ні, поки не досягне поважного чотири- п’ятирічного віку, коли довірять, як дорослому, пасти гусей.
Для господині, яка зачепилась язиком із сусідкою «на хвилинку», є серйозна відмовка: та я ж нікуди не виходила, біля перелазу із сусідкою словом перекинулась. Усе по чесному – кордон не порушений.
А коли на подвір’ї підростали дівчата, вони з перелазу дивились, як старші парубки й дівчата збиралися на вечорниці. Парубок дівчину зустрічав біля перелазу, а після вечорниць приводив свою горлицю до перелазу, нашіптуючи на вухо ніжні слова. Та, мабуть, не тільки словами справа обходилась, а то б не було таких пісень:

Плачте очі, плачте карі, На зло тій заразі,
Що любила дівчиноньку Тай на перелазі.