Нова казка про рибака і рибку

Початок цієї казки знають всі, а я почну з кінця. Ковтаючи сльози, прийшов рибак Онисько до моря. І почав кликати золоту рибку.
Раз за разом поки вона не з’явилася на пінястому гребені.
- Чого тобі чоловіче іще треба – запитує рибка.
Низько Онисько вклонився рибці.
- Зовсім сказилась моя жінка. Вже не хоче бути Вільною царицею, а хоче бути володаркою морською. А ти щоб у неї на побігеньках була. Та не стану я цього у тебе просити, а попрошу ,щоб навчила мене, як спустити з небес дурну бабу, а то обоє пропадемо.
Довго думала рибка.
- Добре, я навчу і допоможу тобі порозумітись з своєю дружиною. І море вихлюпнуло на берег замашну хворостину.
- Прийдеш додому і скажеш, що для посвячення на володарку морську потрібно, щоб ти три рази вдарив її хворостиною, а сам промовив :
- Не я б’ю, верба б’є , ще й розуму додає.
Коли це зробиш - відпускай хворостину – вона сама знає що дальше робити. Але памятай , якщо ти далі будеш потурати примхам своєї жінки, то хворостина й за тебе візьметься.
Коли все владнається, принесеш мені хворостину назад.
Пришов Онисько додому і зробив усе, як навчала золота рибка.
Згодилася жінка на посвяту володаркою морською..
Онисько три рази хльоснув царицю хворостиною примовляючи:
- Не я б’ю - верба б’є, ще й розуму додає. - тай випустив її з рук.
Тут хворостина як взялась лупцювати жінку по спині і нижче спини приказуючи:
- А хочеш бути володаркою морською .
- Ой не хочу - кричить цариця.
- А хочеш бути дворянкою стовповою - і далі лупцює хворостина.
- Ой не хочу, не хочу - кричить бояриня.
-А іще хочеш бути багатою купчиною - та й далі переперізує боки хворостина.
- Не хочу, нічого більше не хочу…тільки перестань лупцювати – кричить жінка.
- Ну добре – сказала хворостина і пружно стрибнувши, підмостилась на балках під стріхою хати.
Поглянула крізь сльози жінка - зникли палац, карети, лакеї, а вона стоїть біля кособокої хати а на подвір’ї лежить розбите корито.
Потираючи боки і витираючи сльози, пішла жінка до хати варити обід чоловіку. А рибак Онисько постояв, взяв до рук сокиру, і почав робити нові ночви. Потім вирівняв тин , залатав діри на даху хати, поставив хвіртку біля хлівця.
Почало все налагоджуватись: появились на подвір’ї гуси, кури і худоба в хлівах - настала злагода в сім’ї.
Потім з’явилось двойко діточок: старший Івасик і меншенька Яринка, які одне без одного кроку не могли ступити. Коли підросли, то гонили пасти гусей на луг , а хворостині було сумно самій під стріхою,
той вона допомагала діткам, деколи хльоснувши неслухняного гусака або пухнастого баранця, вигнавши його з городу.
Одного разу жінка, мабуть будучи не в дусі, грізно крикнула чоловікові:
- А ну лишень, швидко до мене телепню. - Онисько кинувши сокиру біля дровітні ледь не бігом направився до жінки.
Аж тут хворостина вужем сковзнула с під стріхи і виникла перед Ониськом , розхитуючись наче кобра. Він згадав умови золотої рибки і зупинившись суворо запитав:
- Це ти до кого люба.
Хворостина тим часом постала перед жінкою, а кінчик її люто розсікав повітря. Жінка глянула на хворостину і каже:
- Та це я до того клятого Брунька. А ти золотко принеси мені водички, то я киселику смачного на вечерю наварю.
- Зараз - зараз, золотко моє - відповів Онисько і пішов пританцьовуючи до криниці.
Хворостина знову вляглась на своє затишне місце під стріхою, геть і знаку ніякого немає, що вона тут щось важить. Тільки Брунько час від часу задирав голову , щоб глянути під стріху. Щось відчувала собача душа.
Багатіло подвір’я, росли діти, в хаті мир і злагода. Та пам’ятав Онисько, що наказала золота рибка повернути хворостину. Прийшов Онисько до моря і почав кликати золоту рибку. Довго кликав поки
приплила вона на хвилі морській. Поклонився Онисько золотій рибці , подякував їй за поміч і науку. А потім і просить:
- В боргу великому я перед тобою, але прошу тебе золота рибка , залиш мені цю хворостину.
- Ти ж кажеш що в тебе все добре, то навіщо вона тобі - запитала золота рибка .
- Так , все добре, та в мене підростають син і донька, то хай цей подарунок від тебе залишиться в нашій сім’ї назавжди .
Подумала рибка і сказала:
-Хай буде по твоєму, але навчай синів і онуків жити так , щоб хворостиною тільки гусей пасли. Її чарівні дії не закінчуються ніколи. Бувай здоровий!
Майнула вона хвостом золотим і зникла в морській далині, а Онисько приніс додому хворостину і положив її на любиме місце під стріхою уже нової просторої хати, звідки усе видно усе чути.
Пройшов час виріс син і сказав батькові що хоче женитись. Батько покликав Іванка на вулицю, дістав з під стріхи хворостину і каже:
- Завдяки цій чарівній хворостині у нас в сім’ї мир і злагода. Коли ти оженишся люби свою дружину як душу, допомагай їй у всьому, нехай буде
вона в сім’ї царицею, але ти ніколи не будь рабом. Та ніколи не потурай в дурних вибриках і не допускай неповаги до себе. Бо якщо вона почне на
тебе кричати і гніватися, то ця хворостина відскочить з під стріхи і почне вчити розуму тебе, а не жінку, аж поки ти не зрозумієш , що в тім, що жінка не шанує чоловіка винуватий він сам.
- Спасибі батечку - відповів Іванко - я завжди буду про це пам’ятати.
Обережно взяв з батьківських рук хворостину і поклав на її любиме місце. Ті слова і чарівну хворостину я передам своєму синові. а той онукам своїм.
Коли заміж зібралася Яринка, мати підвела її до хворостини і сказала:
- Ніколи не бери її в руки, це дозволено тільки малим дітям і чоловіку, тай то раз в житті. І щоб цього не відбулося - шануй і люби свого чоловіка і дітей, будь хазяйкою в своєму домі і сім’ї, але не дай боже тобі
принизити і поглумитись над чоловіком. Тому що хворостина все бачить і якщо вона хоч раз до тебе доторкнеться, то все твоє щастя і добро
пропадуть , а залишиться тільки оте старе розбите корито, яке валяється за хлівом. Ти його не викидай , а покажеш своїй дочці а потім і онукам.
Отака мудра казка…..