«Москалики»

При першому весняному теплі на старих пеньках чи трухлявій деревині з’являються колонії червоних кузочок, яких в енциклопедії називають клоп-солдатиками, а в Україні їх прозвали – «москаликами», певно, за схожістю кольору погонів московських солдатів, які окупували Україну після Переяславської Ради.
Нещодавно, прогулюючись парком зі своїм маленьким онуком, помітив на стовбурі великого гарного дерева чимало «москаликів». Онук поганяв їх прутиком, змітав листочками, але їх не ставало менше. А що вони тут роблять? Дерево ж ціле. Та коли уважно придивився, то помітив велику продовгувату тріщину, де кора відстала від стовбура. Ось звідкіля вони повиповзали! Туди й заховаються в холодну погоду, де залишаться й зимувати, збільшуючи мертву зону кори. І хоча це справа не одного- двох років, але величезне гарне дерево пропаде від маленьких москаликів.
Ось так і в нашій державі Україні: москалі знайшли тріщину в корі народу – це наша мова. З року в рік все більше стає «руськогаварящіх», все менше українців. Ніби живуть серед нас віками, дихають одним повітрям, а тим часом під’їдають кору нашого державного дерева. Уже великі шматки кори відлущились, звідки сиплеться обмертвіла кора. Вже й серцевина почала загнивати.
А «москалики» тихенько гризуть живе дерево. Який же вихід? Сокирою обтесати відмерлу кору, вичистити й

дезінфікувати сам стовбур. Нехай буде відкрита рана – вона з часом загоїться. Зате дерево залишиться живим. На радість нам і нашим онукам.