Молитва за Україну

Що ж сталося з ненькою Україною, яка народила знаменитих дітей: Шевченка, Котляревського,Лисенка, Леонтовича, героїв Сірка, Богуна, Доршенка й Хмельницького?
Сталася велика біда.
В нерівній борні з трьома імперіями загинули воїни-захисники України, а живі колесовані, четвертовані або заслані до Сибіру.
Погинули дітки, а мати попала в полон диких завойовників і збесчещена й згвалтована народила на світ Кучмів, Ющенків, Януковичів, Порошенків.
Ніби й дітки українці, а душа чужа, серце холодне, розум тільки копійки зиску рахує. А зайди ще й глумливе прізвисько дали нашому народові-"хохли",щоб споганити славу чубатих лицарів запорожців.
......................................
А ми,освітчені і ситі,
Ніким не лякані не биті,
Діток своїх уму навчали
Та вийшли з діток яничари.

Навчились дітки "штокати і какати "
Та розівчилися балакати,
Уже діждались ,що кацапи
На Лавру Київську наклали загребущу лапу

Ми жмовчимо,-бо ми не українці,ми хохли
А Українцями прапрадіди були.

І в ці тяжкі дні, коли гвалтівник і агресор, знову напав на нашу Українську землю, несуть матері своє горе і молитви за своїх синів до Московської церкви. Бог же один,та й ходити ближче.
Бог то один, але в церкві його немає-він на небі. Високо сидить -все бачить.
Якщо один настоятель московської церкви відмовився відспівувати хлопців, полеглих у боях на Донбасі з Московськими розбійниками,а інший в ресторані підіймає келих з вином за "победу русского оружія", то кому ж ви, українці, молитесь?
Ваші молитви до бога не доходять,а вдарившись об капітелі церкви,- обсипаються дзвінкими червінцями в скрині РПЦ, патріарх якої благословляє зброю , якою вбивають наших синів.
Московські храми глухі до ваших молитов.
А загиблим за свою Вітчизну посередники не потрібні-бог їх забирає до себе, бо смерть за Батьківщину завжди вважалась св'ятим обов'язком. Вічна їм пам'ять.
Проходячи біля церкви Київського патрріархату, побачив дошку плачу з фотографіями Героїв небесної сотні і Українськими прапорами-державним і бойовим і зрозумів, що тут вони свої і світлі їхні душі перебувають у спокої й любові.
Мені захотілось стати на коліна і перехреститись,хоча я переконаний атеїст.
Дуже не люблю стояти на колінах,тому опустився на одне коліно і перехрестився.
Я відчув-це св'яте місце . Церква невеличка , але світла , легка, відкрита для очей і душі, ніби відповідь фортецям та кам'яним мурам московських храмів.
Моліться богові українською мовою, а не мовою загарбника, якою осв'ятили голодомори і вбивства, якою покликали ворога на нашу землю.
Як сказав недавно Папа Римський-краще бути атеїстом, чим поганим віруючим .
Вибирайте, люди , свій Храм-матінка Укрїна чекає вашої підтримки.