Історична яма

Якось мене запитали, де в Соболівці знаходиться Мазепина долина. Та я не тільки про місце знаходження цієї долини не знав, а навіть про її існування не здогадувався, хоча саме в Соболівській школі №2, де вивчав аж 3 підручники історії за 9 і 10 класи і непогано її знав. Із підручників історії я дізнався, що Мазепа - зрадник і хотів український народ віддати в ярмо чужинцям–шведам.
Виявляється в історії Соболівки написано про зупинку війська Мазепи в долині, яку прозвали його іменем, а до того тут зупинявся з військом Богдан Хмельницький, бував там Максим Кривоніс. Писав про ці події покійний нині Анатолій Ковтун, а також Петро Кондратюк у своїй книзі
«На зламі епох» згадує про ці історичні факти.
Але я вирішив про це написати тільки з однієї причини: ні в Побірській восьмирічці, і в Соболівській десятирічці ніхто ніколи не згадав про ці знаменні події.
Зате ми їздили на піонерські злети й комсомольські конференції, співали революційні пісні. читали вірші:... я комсомолець, стріляй...

Нам у школі розповідали про інших героїв – Павлик Морозов, Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов. І навчали наслідувати їх, щоб без роздумів зимою спалити село разом із жителями, як це зробила Зоя, закрити собою амбразуру, замість того, щоб кинути туди гранату. Ненавидіти куркулів – своїх дідів, які наживали свої статки потом і кров’ю, ненавидіти буржуазних націоналістів
«ОУН», які «продались» заграниці. А насправді боролися за незалежність України.
Щоб ми соромилися своєї рідної мови, відчувати себе неповноцінним серед тих, хто «гаваріт чєловєчєскім язиком». Ось тепер ми бачимо – до чого це призвело: російськомовні території самі запросили загарбників на нашу землю.
Наша тактовність, коли ми переходимо на російську мову при спілкуванні з російськомовними людьми, сприймається не як повага до людини, а як наша меншовартість, схиляння перед «вєлікім і могучім». Хоча зараз він «могуч» тільки матами, а від величі залишились Пушкін, Лермонтов – все це 200 років тому. І війни, війни, смерті людські без кінця заради «вєлікего і могучєво».
У нас, дорогі мої земляки, тільки один вихід – любити свій край, вивчати історію свого народу й розмовляти українською мовою. Скрізь і завжди. Кожне українське слово
– це щеплення від зарази «руцкава міра», це дезінфекція сепаратизму й шовінізму, це ще один крок до самоповаги й визначення місця в історії Європи для нашого народу.
Ми Українці і будьмо горді з цього.