Індикатор щастя
Прогулююсь із дворічним онуком, який вдягнутий у такий собі різнокольоровий скафандр. Поверх високого комірця стирчить тільки усміхнена рум’яна пиця. Крокує він посередині доріжки, розхитуючись, як бувалий моряк.
Як лише хтось наближається до малого – той здіймає личко вверх і – усмішка на весь рот і сірі очі на всю шапку. Зустрічні реагують по-різному: молоді матусі, коротко усміхнувшись, махали рукою й поспішали далі. У них дома такі самі бурундучки, так що нічого нового в цім для них немає.
Матері дорослих дітей посміхалися тепло й значуще – бачили ми таких, а тепер додому не діждешся. Посміхались, хто з сумом, сутність якого тільки вона одна знає, хто відкрито – посмішка аж до вух, і душа на весь мах розкрита. Бабусі реагували по-особливому. Іде втомлена літня людина, та, наткнувшись поглядом на смішного карапуза, ніби лампочка вмикалась всередині. Лице бабусі молоділо, зморшки розгладжувалися і море доброти виливалося на
маленьку людинку, яка це сприймала звично заслужено.
Перепадало від цих усмішок і мені – бо ж то дідусь цього чудового богатиря. Чоловіки діяли шаблонно – протягували руку: «Привіт, козаче! Як тебе звати?» Такі заявки онук ігнорував, бо здороватись не любив, а як звати, не міг сказати, бо не вмів ще й говорити.
Довгенько ми прогулювались з онуком, багатьох людей зустріли, але тільки двоє не посміхнулись при вигляді карапуза. Мабуть, у цих людей дуже поганий настрій або ж вони не відчули радості спілкування з дітьми.
Тож мій онук був індикатором на радість у житті й внутрішнього світу людини. Його оченята висвічували море задоволення від такого мовчазного спілкування з хорошими людьми. Та, мабуть, прогулянка почала його втомлювати, бо кроки ставали все коротшими й повільнішими.
І ось він зупинився, підняв рученята догори й сказав:
«Деда... » Це означало, що далі ми підемо... на мені, і я його, уже сплячого, принесу рідній бабусі, яка також засвітиться щастям, дивлячись на це чудо, яке уже солодко сопе на оберемку в дідуся.
Тепер ми покладемо в ліжечко цей індикатор щастя, щоб уві сні він когось обдарував своєю посмішкою.
Як лише хтось наближається до малого – той здіймає личко вверх і – усмішка на весь рот і сірі очі на всю шапку. Зустрічні реагують по-різному: молоді матусі, коротко усміхнувшись, махали рукою й поспішали далі. У них дома такі самі бурундучки, так що нічого нового в цім для них немає.
Матері дорослих дітей посміхалися тепло й значуще – бачили ми таких, а тепер додому не діждешся. Посміхались, хто з сумом, сутність якого тільки вона одна знає, хто відкрито – посмішка аж до вух, і душа на весь мах розкрита. Бабусі реагували по-особливому. Іде втомлена літня людина, та, наткнувшись поглядом на смішного карапуза, ніби лампочка вмикалась всередині. Лице бабусі молоділо, зморшки розгладжувалися і море доброти виливалося на
маленьку людинку, яка це сприймала звично заслужено.
Перепадало від цих усмішок і мені – бо ж то дідусь цього чудового богатиря. Чоловіки діяли шаблонно – протягували руку: «Привіт, козаче! Як тебе звати?» Такі заявки онук ігнорував, бо здороватись не любив, а як звати, не міг сказати, бо не вмів ще й говорити.
Довгенько ми прогулювались з онуком, багатьох людей зустріли, але тільки двоє не посміхнулись при вигляді карапуза. Мабуть, у цих людей дуже поганий настрій або ж вони не відчули радості спілкування з дітьми.
Тож мій онук був індикатором на радість у житті й внутрішнього світу людини. Його оченята висвічували море задоволення від такого мовчазного спілкування з хорошими людьми. Та, мабуть, прогулянка почала його втомлювати, бо кроки ставали все коротшими й повільнішими.
І ось він зупинився, підняв рученята догори й сказав:
«Деда... » Це означало, що далі ми підемо... на мені, і я його, уже сплячого, принесу рідній бабусі, яка також засвітиться щастям, дивлячись на це чудо, яке уже солодко сопе на оберемку в дідуся.
Тепер ми покладемо в ліжечко цей індикатор щастя, щоб уві сні він когось обдарував своєю посмішкою.
[TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG][TWIG]
[/TWIG]
Жито
Петро Войт
Після осінньої оранки на дачній ділянці вирішив засіяти житом межу від засміченого бур*янами сусіднього городу. Використав його як лісосмугу від вітрів. Після дощиків жито дружно зійшло, "...
15 03 2021
Витрішки
Петро Войт
Дочка попросила мене погуляти з моїм чотирирічним онуком. Був чудесний літній день, повний запахом липи й гудіння бджіл. Настрій був чудовий. Я взяв онука за рученятко й сказав, що підемо гуляти.– А к...
26 02 2020
Волошка
Петро Войт
З Василем ми були нерозлийвода, хоча він був на рік молодшим. Жили поряд, як кажуть, хата в хату. Один в одного бували в гостях разів по 20 на день. Часто матері годували нас, де застав обід. Літо про...
26 02 2020
Земля
Петро Войт
Перед самим світанком, з веселим переливчастим громом пройшов перший весняний дощ - раптовий, рясний, але нетривалий. Бульбашки, ніби перевернуті дзвоники, застрибали по новостворених калюжах, а потім...
26 02 2020
Золота куля
Петро Войт
Бути військовим- почесно: ти захисник Вітчизни.Бути військовим - відповідально: на тобі недоторканість кордонів своєї країни.Бути військовим - це страшно, тому що Батьквщина наділяє тебе правом убиват...
14 02 2020
Недодана вартість
Петро Войт
Прямо таки казковий сонячний ранок в цей суботній день. У Ладижині це базарний день. Скупивши продукти по списку, який мені заготовила дружина, я вже збирався йти додому, коли побачив чергу за помідо...
14 02 2020