Хлібне перемир’я

Сьогодні останній шанс! О 6-00 закінчується друге хлібне перемир’я і сепари, знову будуть гатити зі всіх калібрів по всьому периметру. Піду перед самим світанком, коли сонце почне засвічувати «тепловики», і я буду менш помітним.
Це неперебориме бажання – погладити стерню й подихати запахом скошеного поля – виникло чотири дні тому, коли старенькі комбайни викосили пшеницю неподалік наших окопів.
Усе моє життя пов’язане з пшеничним полем. Виявляється, що моя бабуся (а, відповідно, потім і я ), залишилась живою завдяки колоскам, які збирала на полі. Дідуся ж засудили за них на десять років ув’язнення, звідки він уже й не повернувся. На зерновому току я познайомився зі своєю Оленкою і це переросло в перше й останнє кохання.
Так сталося, що першого нашого синочка Василька ми зачали в пахучій солом’яній копиці. Тому він народився світленьким, як колосок пшениці, з голубими волошковими очима.
Не уявляв я себе без поля, тож не дивно, що став агрономом. Кожен день я вітався з полем і злаками. Я схиляв перед ними голову, а вони мені кланялись, в подяку за любов до них. Коли пробив час захищати від ворога свої поля і покоси, я пішов добровольцем на війну.
Багато незлагод у військовому польовому житті. Та людина звикає до всього. А от без запаху пшеничного поля
– я не можу жити... Хоча іще перемир’я, але про всяк випадок, повзу поміж кущів, ледь-ледь освітлених першими

променями. Це зовсім не далеко – сто-сто п’ятдесят метрів... І нарешті рука торкнулася стерні з кілками полови.
Знайомий рідний запах ударив у ніздрі, аж сльози навернулися на очі... Я жадібно вдихав повітря, гладив рукою колючу стерню, як відрослу щітинку на голові мого Василька, після стрижки під «нуль». Примітив, прим’ятий колесом комбайна пучок пшениці. Підповз ближче й вирвав декілька стеблин разом з колосками.
І раптом почув різкий металевий звук «клац»... О–о–о!!! Сук–и–и!..Коли ж вони встигли поставити міну?... Прости, Оленко і Васильку, вибачте, мамо, що не вберігся… А я так любив свою землю і вас усіх... Підкинуло чорно-червоний віхоть полум’я, потім почувся приглушений тілом вибух. І знову – тихо...
Коли бойові товариші прибігли на місце події, то побачили лише криваве місиво. А неподалік, на закопченій стерні, лежала рука, у якій були зажаті три колоски...