Драбинка для равлика

Стрибаючи через калюжі, які залишились після шквальної зливи, я все-таки промочив ноги. Вітер розігнав хмари, й лише деінде пролітали дрібні краплини дощу. Підхожу до під’їзду й спостерігаю, як серйозний чотирьох- пятирічний чоловічок з іграшковим автоматом через плече, смикає довге стебло споришу. Воно деколи обривається - і
«боєць» сідає на попу, встає й знову смикає бур’янець. Мене зацікавила така наполеглива послідовність і я запитав:
– Що ти хочеш зробити, козаче?
– Хочу зробити драбинку для равлика.
– Для якого равлика? – запитав я.
– А он він на стіні висить, – сказав хлопчик.
– Але і навіщо ж йому драбинка?
– У нього немає ніжок, і він не може спуститись на землю, щоб іти додому.

– Зрозумів, – кажу я. – Тільки із споришу драбинки не вийде, бо стеблина довга й м’яка. Давай краще зробимо драбинку з оцього, – і зірвав
Притулив верхівкою до стіни, неподалік біля равлика, я звернувся до козака:
– Якщо у равлика немає ніжок, то й щаблі на драбинці не потрібні, а листочки зліва й справа, будуть йому місцем перепочинку. Коли равлик втомиться, пожує один листочок
– і полізе далі. Так буде добре? – запитав я...
– Так, – сказав хлопчик.
– А як же тебе звати, герою?
– Ігор я.
– І що ж ти, Ігоре, будеш далі робити?
– Чекатиму, поки равлик піде додому.
– Але ж він повільно ходить і чекати прийдеться довго.
– Я почекаю, – відповів хлопчик.
– Тоді давай посадимо равлика на драбинку, щоб він не витрачав сил на цю дорогу.
Він узяв равлика двома пальцями, посадив на верхівку драбинки й сказав:
– Тепер іди додому.
– Ну, Ігоре, ти проведи равлика, щоб він не заблукав, а я піду додому також, бо там чекають, коли я хліб на вечерю принесу.
Погладив хлопчика по вологому картузику й пішов додому. Пока сім’я вечеряла, я забув про Ігоря і його равлика. А коли виглянув через вікно, то хлопчика вже не було. Я навмисне вийшов на вулицю, щоб глянути на місце події.
Стебло молочаю, прихилене до стіни, так і сяяло, а равлика вже не було. Мабуть, також вдома вечеряє.
Коли показують кадри з війни на Донбасі, то дуже часто потрапляють на екран солдати, які ніжно тримають на руках кошенят, цуциків та іншу живність. Дивлячись на цих

хлопців з бойовими кулеметами й автоматами, які вимушені стріляти в інших людей, щоб захистити свою землю, я думаю: кожен з них, у перерві між стріляниною, може будувати драбинку для равлика. Таке військо ніхто не переможе, бо його солдати люблять світ навкруг себе, своїх рідних і… равликів на своїй землі.