Пахучий букет на свинофермі

Петро Войт

Яке ж гарне наше рідне місто. Як природний довговічний пахучий букет, обдаровує нас своїми чудовими ароматами. Ранньої весни, як тільки пригріє сонечко, потягне терпким запахом березових бруньок и вербових листочків.
Потім почергово п'янить ароматами квіту вишень, черешень, яблунь. Аж голова обертом іде від цих райських пахощів.
Як тільки починають косити весняні трави, наше місто перетворюється на пахучу сіножать, де панують два запахи: свіжоскошеної трави і вже прив'яленого сіна.
Потім запанують царські запахи тисячосвічкових люстр каштанів.
І останній, мабуть, самий смачніший, запах квітучої липи - хоч з ложкою по вулицях ходи, щоб зачерпнути цього густого медового повітря.
Оце і все, чим віддячує природа нам за висаджені квіти. І то, тільки в тиху погоду.
Як тільки повіє вітер з півночі - отруйні чорні хмари з труб ТЕС накривають місто і все навкруги до сорока кілометрів.
Потім, по годинниковій стрілці, вітер, без сюрпризів для нас, доходить аж до півдня, несучи дощ чи вітер, хмари чи сонце.
Але як тільки подує південно-західний вітер, зразу б'є в ніс трупний запах Тростянецького м'ясокомбіната, гнилосно-бражний запах спиртзаводу, а далі весь сектор, аж до півночі, заполонив тошнотворно-гидотний запах "Курочки ряби".
І ніякі запахи жасміну і левкоїв не в змозі забити смердючі викиди цього чудовиська. Людям приходиться ховатись по квартирах, закриваючи вікна, і дивитись, як гарно цвітуть троянди, та мабудь смачно пахнуть липи.
Ось таке воно - наше чудове місто Ладижин, - пахучий букет на свинофермі.