Бурякове гетто

Петро Войт

При Радянському Союзі Вінницьку область називали цукровим Донбасом. Деколи здіймали хвалебний галас, давали ордени ланковим і бригадирам, славили Вінницьку обл.
А насправді це було цукрове гетто-жодного великого підприємства на всю область, виключаючи саму Вінницю.
Навіть паспорти селянам почли видавати у 80-х роках..
Сиди біля буряків і крапка.
Розпався Радянський Союз, Україна незалежна більше чверті віку. У Вінницькій обл сільського населення скоротилось втричі, та й ті пенсіонери .
Людей замінила техніка-врожаї буряків навіть збільшились за рахунок нових технологій і звання цукрової столиці залишилось.
А якщо робочі руки в полі не потрібні--тим більше немічних пенсіонерів, то й думати про них нічого.
Автобуси в райцентр ходять 2 рази на тиждень і якщо людина захворіла то ліпше дома помирати.
Ізольовані селяни і від інших областей: відмінили потяг Христинівка-Одеса, мотивуючи відсутністю пасажирів, хоча в суботу чи неділю , тільки з Ладижина студенті та інших людей, відправлялось на Одесу за 100 чоловік.
Тепер ладижинським студентам добратись до Одеси величезна проблема.
Відмінили потяг Вінниця-Гайворон (хоча кажуть що уже знову запустили), але до Одеси він не доходить, хоча рейкова колія є.
Сполучення Схід- Захід відсутнє. Відмінені потяги Дніпро-Львів, Кривий Ріг-Львів, із-за відсутності електротяги з Христинівки до Вапнярки.
І тільки 1 раз на 4-и дні, потяг Черкаси-Львів приходить до західної столиці України.
Немає переправи через р. Південний Буг в с. Губник і це повністю ізолює Теплицькийр-н від Тростянецького.
Одним словом повна ізоляція -таке собі бурякове гетто.
Кому солодко , а нам гірко.