Загрузка. Пожалуйста, подождите...
  • 0
http//lad.vn.ua/uploads/images/foto/6758_original.jpgАна́ній Гаври́лович Волине́ць (1894—1941) — один з керівників протибільшовицького збройного опору на Гайсинщині, командир 61-го і 13-го полків Армії УНР, командир Гайсинсько-Брацлавської бригади. Визволяв Ладижин від більшовиків.

-----------------------------------------------------

"Ананій Гаврилович Волинець народився 1894 року в с.Карбівці Гайсинського повіту в багатодітній селянській сім’ї.1) Навчався в церковно-парафіальній школі, однокласній міністерській народній школі в Кисляку, а також у дво-класній в Гайсині, яку закінчив 1908 року. В 1913 р. поступив до Верхньодніпровського середнього сільськогосподарського училища.2) Директором школи був свідомий українець Тушкан, який посіяв в душі юнака зерна національної свідомості. Не дивно, що в училищі Ананій стає співредактором нелегального українського журналу “Наше життя”.
За фахом агроном. Не виключено, що якийсь час А.Волинець працював учителем. Принаймні, більшовицький історик Б.Козельський писав про нього: “Замінив абетку сільського вчителя на отаманську шаблюку”.3) А совєтський історик Д.Голінков пише про “отряд бывшего учителя Волынца”.4)
Після революції 1917 року Ананій Волинець вступає до партії українських есерів, стає повітовим комісаром та начальником міліції Гайсинського повіту. Він — організатор Вільного Козацтва, на чолі якого “провадив невпинну боротьбу з московським анархічним елементом, що лишав фронт і сіяв скрізь по Україні нечувану руїну”.5)
Навесні 1918 р. від імені Центральної Ради інспектував органи місцевої влади в Київській та Подільській губерніях.6)
Ананій Волинець — учасник повстання проти Гетьмана. На 20 листопада 1918 р. його загін становив 250 добре озброєних козаків — переважно селян Рахнівки. Загін мав чотири скоростріли. На початку грудня вже командував трьохтисячним загоном, на озброєнні якого було 30 кулеметів та одна гармата. Кінний відділ нараховував 200 вершників. Підпорядковувався 2-у Подільському корпусу ген.Ярошевича.4358_a__volinecy_z_drughinoyu_.jpg (71.02 Kb)
“Отаман Волинець був запеклим ворогом озброєної товпи і палким прихильником свідомої національної армії. Почуття національних зобов’язань він поглиблював і поширював у своїх частинах зі всім розмахом досвідченого педагога”.7)
1919 року на чолі Гайсинського полку бився з більшовиками. Зокрема, відбив у них Літин, Летичів, Меджибізький замок, зліквідував т.зв. Меджибізьку республіку на чолі з євреєм Мушліним, змусивши останнього назавжди залишити Україну.
Гайсинський курінь Національної Гвардії під проводом Ананія Волинця з наказу штабу Правобережного фронту був перетворений в 61-й піхотний Гайсинський полк і приділений до складу 19-ї дивізії, а Волинцю присвоєно звання підполковника. В лютому 1919 р. полк вирушив на Північний фронт у розпорядження отамана Оскілка. Повстанці Волинця успішно забезпечували ділянку Коростень-Житомир і навіть відкинули більшовиків за Прип’ять. Але у квітні 1919 р. Армія УНР, зазнавши відчутної поразки під Новоград-Волинським, почала відкочуватися на Рівне. Ананій Волинець вирішив не відступати з армією, а продертися в запілля ворога, ближче до Гайсинщини. У складі 230 піших, 100 кінних при 70 скорострілах він з боями прорвався в Радомишльський повіт, де діяв отаман Соколовський. Прихід Волинця був своєчасним: Красна армія (21, 22 піхотні, 5 кінний ім. Троцького полки) взяла була загін отамана Соколовського в лещата і той гостро потребував допомоги. Ворог зайняв вже й “столицю” Соколовського — рідне село Горбулів.
Ананій Волинець виправдав сподівання повстанців Соколовського: більшовики, що скупчилися в Горбулеві, були розтрощені. Після бою Соколовський пропонував Волинцю залишитися для спільної праці, але козаків Волинця тягло до рідних осель. Тепло попрощавшись з Соколовським, Волинець рушив на південь, у напрямку Коростишева. Під виглядом розгромленого ним 21 полку Красної армії, отаман перехитрив більшовицьку кулеметну частину, яка обсіла міст через річку Тетерів, і без перешкод переправився.
Наступного дня Волинець перейшов залізницю Козятин-Фастів і 6 травня отаборився під Гайсином. Росіянам повернення господаря не сподобалося і вони стягнули свої частини з Липовця, Монастирища, Вінниці, Брацлава та Погребища (разом 2000 багнетів). Вночі, вдалим маневром, Волинець вийшов з оточення, “залишивши два большевицькі фронти у твердому переконанню, що вони мають перед собою повстанців. На світанок большевики розпочали між собою завзятий бій”.8)
Цей ранок став нещасливим для кількох сотень окупантів та їхніх поплічників. Коли більшовики нарешті зрозуміли свою помилку, “то не було вже кому доганяти повстанців”.
Ананій Волинець оголосив мобілізацію в довколишніх селах, на яку зголосилося чотири з половиною тисячі селян. З їхньою допомогою Волинець звільнив Гайсин, а згодом Брацлав та Немирів. Отаман Клименко, що діяв у сусідніх повітах, захопив залізницю Умань-Христинівка.
Проти повстанців Ананія Волинця червоні кинули 7-й совєтський полк, проти отамана Клименка — 8-й Одеський піхотний полк. 7-й совєтський полк окупував Гайсин, а от “Одеському полку не підвезло: повстанці заманили його в багна і вирізали всіх до ноги”.9)
Волинець захопив залізницю Вапнярка-Христинівка-Цвіткове. До його рук потрапив бронепотяг “Большевик”. Залізниця — найбільший ворог України — на цей раз почала служити українцям.
Повстання весни 1919 року палахкотіло все гарячіше.
Розмістивши в Свято-Троїцькому манастирі (поблизу с.Тишківки Гайсинського повіту) штаб, отаман Волинець знову оголосив мобілізацію. На цей раз охочих бити більшовиків виявилося ще більше. Волинець зібрав 10.000 повстанців. Гостро постала проблема озброєння такої маси людей: на всіх було заледве 600 рушниць. І хоча 7-й полк червоних мав 1200 багнетів, 250 шабель, 4 гармати і близько ста кулеметів, долю бою за Гайсин вирішили відвага повстанців та прагнення помсти. “7-й полк очікувала доля Одеського полку, наколи б їм не допоміг сотник Цісар (пізніше отаман Чорна Хмара). Цісар насунувся на Гайсин на бронепотягу зі ст.Зятківці, і передчасно, не діждавшись підходу Волинця, обстріляв місто гарматним вогнем. Це дало можливість 7-у полку без жадних страт відійти на Умань”.10)
12 травня отаман Волинець знову увійшов до Гайсина. В його руки потрапило все більшовицьке повітове начальство: воєнрук, уєздком та політком...
Волинець звільняє один за одним Ладижин, Теплик, Гранів, Дашів, Китайгород, Хмільник, Липовець. У визволених містах та селах Волинець встановлює українську адміністрацію. Але українська влада не була стабільною: більшовики часто відвойовували ці міста. Так, від травня по липень 1919 р. Волинець вісім разів відновлював свою владу у Гайсині.11)
На придушення повстання росіяни кинули чи не останній свій резерв: Таращанську бригаду у складі 2000 шабель та 800 багнетів. Більшовицький відділ був добре оснащений кулеметами та гарматами. Під селом Кисляки (Гайсинський повіт) відбувся бій Волинця з червоною Таращанською бригадою. Повстанці потрапили в оточення, але отаман на чолі півсотні пішов в атаку на ворожу кінноту і, “продершись через ворожу лаву, схоронився з козаками Стецюком та Гульком у Кисляківському лісі. Таращанці оточили ліс. Такого прикрого положення отаман ще не зазнавав: виходу не було.
Але скоїлося диво. Кінь, якому Волинець дав волю йти, куди йому побажається, вивів отамана з лісу у місці, де випадково большевиків не було”.12)
Командир таращанців Гребінка не тямив себе від люті, що Волинець вискочив йому з рук. Він наклав на місцеве населення величезну контрибуцію — за сприяння повстанцям. На вагонах ешелону, куди завантажили тисячі пудів цукру, олії, сала, меду, цей дурень наказав написати — “Подарок красному Петрограду”, і вислав туди телеграму: “Не благодарите, это наш долг”.
Але не судилося червоним москалям Петрограда смачно попоїсти: на ст.Гайворон, де стояв ешелон, несподівано наскочив Волинець, і, розгромивши сторожу, заволодів потягом. Волинець “не знаходив слів для подяки большевикам за ту здобич, яка визволила його з біди. На випадковий крам він придбав коней, зброю, одягнув людей, став, як кажуть, чоловіком. На третій день Гайсин знову був в його руках”.13)
16 червня 1919 р. Ананій Волинець скликав у Гайсині повітовий селянський з’їзд, який обрав повітову Раду з 70 чоловік. Рада обрала виконавчий комітет на чолі з есером Іваном Миколайчуком, двоюрідним братом Ананія Волинця.
Збереглася резолюція цього з’їзду, ось її уривок: “Отаману Волинцю й всім славним козакам-повстанцям Селянський з’їзд шле свою щиру подяку за боротьбу по визволенню рідного краю від гнобителів-чужинців й доручає президії скласти привітання й адресу”.14)
Волинець у виконкомі відповідав за військові справи. Окрім того, він налагодив видання часопису “Повстанець”. Десятки відозв, прокламацій та інструкцій розсилалися в різні кінці повіту.
В червні-липні становище більшовиків стало загрозливим: на Лівобережжі їх чавили добровольці, на Західному фронті — після тяжких оборонних боїв — почався успішний наступ українського війська, на півдні отамани Григор’єв та Махно об’єднали зусилля в боротьбі проти комуни.
Козаки Ананія Волинця під назвою 13-го піхотного Гайворонського полку (3000 багнетів та 300 шабель) приєдналися до Київської групи української армії, у складі якої воювали під Уманню. Хоч більшовики відступали, але бій склався невдало для повстанців: у лісі під с.Голяківським був повністю знищений кращий курінь Волинця, а курінного полковника Миколаєнка-Братенка більшовики підняли на списи. З рештою сил Волинець повернувся на Гайсинщину, де вже порядкували денікінці. І знову його прихід був своєчасним: він вивів з оточення 3-й курінь 14 Галицької бригади. Але перебувати в місцевості, залитій білогвардійською ордою, було ризиковано, і Волинець відступив, засівши в лісах у районі Цвіткового та Немирова.
Насувалася зима 1919-1920 років. Отаман змушений був демобілізувати свій відділ, залишивши при собі лише кінну сотню, з якою “провадив терористичну партизанську працю в запіллі ворога”.15)
Покладаючись на справоздання Київського більшовицького “Воєнно-Окружного Штаба” станом на 25 березня 1920 року, перехоплене розвідкою УНР, Олександр Доценко пише, що “населення цілого Гайсинського повіту ставиться до української влади із симпатією, що і там ”появлєніє сторонников Петлюри будєт енергічно поддєржано””.16)
У березні 1920 р. Волинець знову оголосив на Гайсинщині мобілізацію. Наростивши сили, Ананій Волинець розгромив під Гайсином відділ червоноармійців і знову увійшов у рідне місто. Свідок подій М.Безкоровайний у “Докладі командуючому армією повстанців” зазначав:
“17 березня явився Волинець — наложив контрибуцію один міліон карбованців і 10 коней. Мешканці заповнили вулиці міста в той день. 20 березня Волинець теж був у м.Гайсині, в цей день гучно вітало населення його. На адресу Головного отамана Петлюри довго лунала ”Слава!”. У повстанців Волинець користується значною популярністю в Гайсинськім повіті. Його люблять і бережуть. Енергійна людина п.Волинець має організаторський талант. З сел ідуть до нього охотно козакувать. Бувші 13, 57, 61 Гайсинські полки формувалися п.Волинцем”.17)
Більшовики оголосили за голову отамана велику грошову винагороду...
Тим часом Ананій Волинець розгорнув свою частину в Гайсинсько-Брацлавську бригаду силою в 1700 багнетів і 800 шабель та 28 квітня разом з от.Голубом звільнив Брацлав. Волинець стає під команду Командира Запорізької дивізії Андрія Гулого-Гуленка. На початку травня разом із Запоріжцями успішно атакує червоних в Тульчині... Один з відділів Волинця силою в 300-500 бійців діяв в районі Христинівки.18)
Третього травня Запорізька дивізія, яка завершувала історичний Зимовий похід, здобула Тульчин. Бій був надзвичайно успішним — ворога розбито впродовж якихось 15 хвилин. Але незабаром більшовики навалилися на Запоріжців силою двох дивізій. І тут дуже своєчасно на допомогу Запоріжцям прибули відділи отамана Волинця. Ворог був збитий і почав відступ у бік Брацлава.

20 травня 1920 р. до Гайсина увійшли польські війська, які на той час були союзниками Армії УНР. Через свого ад’ютанта, сотника Загороднього, Волинець зв’язався з командуючим Наддніпрянською армією і отримав директиву підняти повстання в запіллі ворога.
Все літо та майже всю осінь 1920 р. Ананій Волинець громив більшовицькі обози, роз’їзди, гарматні частини, обслугу, міліцію, виловлював совєтських активістів і провадив над ними справедливий суд.
В жовтні 1920 р. Волинець отримав наказ ген.Омеляновича-Павленка влитися в Третю Залізну дивізію. Волинець наказ виконав...
Кінець осені 1920 р. закінчився для багатьох українських вояків в таборах для інтернованих у Польщі. Не став винятком і Ананій Волинець — біля с.Токи Збаразького району, що на Тернопільщині, загін Волинця переправився через Збруч і опинився на території, окупованій поляками.
Ананій Волинець не вважав, що боротьба завершена, і почав енергійно формувати “новий повстанчий авангард під проводом Вовченка, Цісаря та Якубенка, що мав продертися через ворожі тили в район Липовця-Гайсина-Балти”...19)
З кінця 1920 р. отаман Волинець оселяється у Рівному, звідки організовує підпільну мережу в окупованій росіянами Україні...
“За роки війни, — пише Головний архівіст Вінницького обласного державного архіву К.Завальнюк, — Ананій Волинець, як і Головний Отаман Симон Петлюра, не нажив собі ні золота, ні коштовностей. Оселившись з вагітною дружиною в с.Щаснівка біля Тарнова, заробляв на прожиття важкою працею у заможних господарів, а також лікуючи місцевих селян. Згодом, після багатомісячного перебування у Рівненській в’язниці (1922 р.), куди він потрапив за підозрою в антидержавній діяльності, змінює одну професію за одною: працював наглядачем шляхового будівництва на Рівненщині, був членом Волинського селянського банку, контролером електростанції, забійником худоби, завідуючим канцелярії будівельного відділу, агрономом...
Ананій Волинець вступає до Української народної партії, працює в редакції щотижневика "Дзвін", підтримує дружні зв’язки з багатьма визначними діячами української еміграції”.20)

1933 року полковник Волинець познайомився — через полковника Литвиненка — з Тарасом Боровцем, майбутнім командиром УПА. Боровець запропонував Ананію Волинцю вступити до їхньої підпільної організації. Гайсинський отаман погодився, але попередив, що візьме на себе обов’язки тільки за умови, що проводитиметься конкретна бойова робота...
“Волинець був нашим симпатиком та дуже добрим моїм дорадником у багатьох справах, — згадував отаман Бульба-Боровець.- Він знав про всі наші плани та дії нашої організації і був дуже поважним співавтором тих чи інших намірів. Це була високоінтелігентна і далекозора людина, гнучкий тактик. Я дуже багато від нього навчився у галузі воєнно-політичної тактики... Це був військовий фахівець великого масштабу, організатор повстанських з’єднань і організатор постачання повстанських військ...”.21)
Боротьбу Ананій Волинець продовжував до 1939 року: під час “возз’єднання Західних та Східних земель України” більшовикам — за доносом якогось С.В.Пекаря — вдалося його арештувати.
В січні-лютому 1941 р. у Вінниці відбулася трагічна судова вистава.
“На процесі була маса кореспондентів та журналістів, — писав Тарас Бульба-Боровець. — Усі вони аж запінювалися з приводу того, що цей старий ”бандит” ще й тепер перед світлим трибуналом ”трудящих” поводиться так само, як 25 років тому в Гайсині. Коли Волинця запитали, чи винен він у тому, в чому його обвинувачують, він спокійно відповів: ”Ні”.
- Як то ні? Ти не чуєш, що народ говорить?
- Хіба це народ?..
Волинець не просив помилування. Навпаки, він виступив із гострим звинуваченням тих, хто судив його.
- Я знаю, що я вмру сьогодні, але пам’ятайте, що ви, починаючи від Сталіна, обов’язково виздихаєте завтра!
Таке було останнє слово гайсинського отамана, полковника Волинця.
Він гідно жив і боровся за волю України.
Гідно, незаплямованим лицарем і помер.
Вічна йому пам’ять і слава!”.
© Gipanis Powered by NG CMS 2007 — 2024.
SQL запросов: 6 | Генерация страницы: 0.06 сек | 8.284 Mb