Жіночі сни

Давно не сняться мені сни,
Що бачу землю з вишини.
Такий стрімкий політ був у тих снах,
Що думала, не спинюсь… і брав жах!
І тільки доторкнувшись до землі,
Я прокидалась… Було дивно так мені!
Тільки ось-ось я бачила поля,
Садки зелені, в небі журавля,
Біленьку хату, маму край вікна, -
Чи так здалось мені – вона була сумна.
Хотілось ще злетіти од землі,
Щоб знову дивно так було мені,
Побачити матусю край вікна,
І впевнитись, що ненька не сумна.
Але давно не сняться такі сни,
Не бачу рідну хату з вишини,
«Це,- кажуть люди, - вже старієш ти,
Землі тримайся, в небо не лети!»
Та скільки інших снів наснилось,
Дивних і страшних,
Що вранці заспокоєння не маю,
Про що віщують сни – бабусь питаю.
Вода каламутна - то хворість,
Долина зеленава - на добро,
Мука – то мука, плакати – на радість,
Бурхливе море сердиться – на зло…
Мені вже стільки літ, що в снах я не літаю.
В чім суть такого сну – нікого не питаю.