Самотина

***


Так називають річечку в моїм селі

Маленька річечка живе в моїм селі,
Вузенька, непомітна, як стежинка в житі.
Назвали люди Самотиною її,
У сиву давнину, годину лихоліття.

Поранений солдат в садку упав,
Вже птах на дереві про смерть його стрекоче,
І… знепритомнів, довго б так лежав,
Але почув під серцем - річечка дзюркоче.

Припав жагучими губами до самого дна,
І пив її цілющу без упину.
Найглибшою у світі здавалася вона,
Маленька, незрадлива Самотина.
Вона ще й досі жебонить, кудись собі тече,
Сховавшись у траву серед густого віття.
Душа її нестерпно інколи пече,
Коли кидають в неї хмиз і сміття!
Душа її нестерпно інколи пече,
Але вона, як пам’ять, крізь роки тече.
1999 р.