Пекло і Бог всередині тебе

04.02.2018 року

Спроба захистити дельфінів.
Думки про вічні пошуки цвіту папороті.
Господи, порятуй китів від японців,
а нас грішних від карми,
а каштани від молі.
Порятуй нас всіх і вся, Господи.

Думати про торішнє.
Картати себе за мрії нездійсненного.
Ненавидіти чи любити кожну хвилину,
що зветься, - сьогодення.

Економка світить не так, як сонце.
Економка, як життя без Бога.
Сонце і день - це і є Бог?

Життя потонуло у вині, цицьках з силікону
і бажання виміряти вартість життя
довжиною банківського рахунку.

І плач ти чи не плач,
а катів в житті не робиться менше.
Відрізання голів у прямих ефірах,
демонстрація геніталій в дотичних рухах,
як буденність дня сьогоднішнього.

Ніколи не бачив ведмедя біля куща в лісі,
не бачив вовка, полюючого на здобич,
але бачив зассяну алкашку біля власного черевика,
коли пробігав поряд в бажанні не зупинятись
від нападів власного милосердя.

Горобці цілу зиму нічого не співали
та не цвірінькали про веселе і радісне життя.
Та їх і не було, щоб вони могли співати.
А синиці? Хтось бачив взагалі синиць?
Бачив купу недопалків біля лавиці,
бачив слово їх трьох літер на стіні під’їзду
і ще «Саша сука» і «Люблю Таньку»
і нижче: «Таньку любят всє».

Давно не приносили пошти.
Не приносили дитячих кольорових журналів
з дитячими віршами, казками та кросвордами.
Можливо ще з дитинства?
Але справно приносять рахунки.
Справно вимикають інтернет, світло та газ за несплату.

Побороти з понеділка свої вади, зайнятись спортом,
пробачити та відпустити кільком засранцям,
крокуючим поряд з тобою по життю,
їх відсутність людяності та почуттів
в тому числі до самих себе.

Відгуляти хоч одне весілля або ювілей,
але чомусь в календарі лише 40 день
і присвяти до смерті.
Аллілуя! Алілуя! Христос Воскрес із мертвих!
Але в Німеччині за минулий рік 100 нападів на християн,
і вбивство на релігійному ґрунті, і підпал і
ще там щось з присмаком Аллаха на вустах.

Промовисті рекламні щити
збанкрутілих політиків по дорозі на…
Відкрилась ще одна аптека,
ще один генделик,
ще одне похоронне бюро.
Знову забули про краєзнавчий музей,
відклали на майбутнє виставкову залу…
В музичній школі сиплеться на голови штукатурка
і періодично підтоплюють сусіди зверху.

Але вічність попереду.
Куди ми маємо поспішати,
якщо усе марнота і гонитва за вітром.

Плаче бабця біля магазину.
Плаче мати над тілом дитини в онколікарні.
Плаче пилорама. Плаче ліс.
Плачуть закатовані і розстріляні і забуті
душі десь в землі.
Плаче народний ган дон з
двома дівками в обіймах,
накидавшись наркоти
в пориві наркотичного екстазу.
Плачуть душі і серця.
Бо зовсім оглухли і не чують слово Бога.

Але ще буде зима.
Ще білим по чорному вдарить цієї зими
зимовим казковим вальсом.
І на мить, сидячи біля вікна,
дивлячись на білий лапатий сніг
по ту сторону вікна,
в серці оселиться спокій,
душа отримає сенс буття,
розум отримає тимчасову ілюзію ,
що все буде гаразд,
що цей світ не такий галімий,
як його бачать твої очі,
що навіть в понеділок Бог тебе любить
просто так тільки за те, що ти його син,
що створив сам для себе пекло,
від якого не втечеш в іншу країну,
або на якийсь незалюднений острів в океані,
бо твоє пекло в твоїй душі зостанеться
назавжди з тобою, куди б і як ти не тікав.

Спроба захистити дельфінів
має завершитись перемогою дельфінів,
бо інакше ми ніколи не знайдемо цвіту папороті,
бо крім пекла в твоїй душі є і Бог…