Домашні клопоти залишу

***
Домашні клопоти залишу
І за село піду у тишу.
Думки злетілись, наче рій,
І виткали цупкий сувій,
Накинувши мені на плечі.
Піду у поле, де малою
Я бігала за чередою.
Ледь-ледь жеврів зорею схід,
У траві проліг маленькій слід,
У сизий ранок за село,
Де в кришталях п’янке зело!
Де стільки різних передзвонів,
Від солоспіву до симфоній,
Благословляли новий день!
«Курли», – почула в високості…
Та це ж дитинство тільки в гості,
До мене завітало. Жаль…
Насправді – в серці лиш печаль.
Печаль і туга, що старенька,
Моя матуся, сива ненька,
Що тато носить піввідерця води –
У нього біля серця болить, щемить
Незгойна рана ще з війни.
Колись п’янким буяла цвітом,
Й була для мене цілим світом
Яблуня, що вже стара.
Вже лущиться на ній кора.
Ярки за садом обміліли,
Де гралась в «піжмурки» малими.
Змінилося все, переоралось.
Незмінним небо лиш зосталось.
Хмарки біжать: - Куди, куди?
-А так… Нізвідки в нікуди.